Ваце́тіс Юкумс (Йоаки́м) Йоаки́мович (латис. Jukums Vācietis; 11 листопада) 1873, маєток Нейгоф, Нейгофська волость, Гольдінгенський повіт, Курляндська губернія — 28 липня 1938, Москва) ́— радянський військовий і політичний діяч латиського походження, командарм 2-го рангу (1935), професор. Розстріляний у 1938. Посмертно реабілітований у 1957.
| Вацетіс Іоаким Іоакимович | |
|---|---|
| латис. Jukums Vācietis | |
| | |
| Ім'я при народженні | латис. Jukums Vācietis |
| Народження | 11 листопада 1873 маєток Нейгоф, Нейгофська волость, Курляндська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 28 липня 1938 (64 роки) Москва, СРСР |
| Поховання | Розстрільний полігон «Комунарка» |
| Країна | Російська імперія Російська СФРР СРСР |
| Освіта | Академія Генерального штабу |
| Роки служби | 1891 — 1938 |
| Звання | Командарм другого рангу |
| Командування | Головнокомандувач Збройними силами РРФСР |
| Війни / битви | Перша світова війна Громадянська війна в Росії |
| Нагороди | |
| Вацетіс Іоаким Іоакимович у Вікісховищі |
Життєпис ред.
Народився 11.11.1873 в маєтку Нейгоф (латис. Jaunmuiža, нині Jaunlutriņi) Гольдінгенського повіту Курляндської губернії, нині Салдуський край Латвії.
Освіта вища (Віленське військове училище — 1897 р. та Академія Генерального штабу — 1909 р.), полковник царської армії. 1917 р. у царській армії командував 5 Латиським стрілецьким полком. Разом з полком перейшов на сторону Радянської влади. У листопаді 1917 р. був призначений начальником оперативного відділу Польового революційного штабу Ставки главковерха М. Криленка.
У лютому 1918 р. керував бойовими діями проти контрреволюційного корпусу генерала Довбор-Мусницького і військ Української Центральної Ради. У березні 1918 р. був призначений командиром Латиської стрілецької дивізії. На початку липня за дорученням В. І. Леніна командував радянськими військами по ліквідації заколоту лівих есерів у Москві.
Командувач Східним фронтом (11.VII—28.IX.18 р.), Головнокомандувач усіма Збройними силами Республіки (6.IX.18 —9.VII.19, з 6 по 28.IX поєднував обидві посади); одночасно був командувачем армією Радянської Латвії (6.I—10.III.19 р.). Призначений з особливо важливих доручень при РВСР (серпень 1919 — 1921).
З 1922 — професор з історії воєн Військової академії, автор ряду наукових робіт. У 1921—1927 викладач Військової академії РСЧА, 1927—1929 старший керівник кафедри з історії воєн Військової академії ім. М. В. Фрунзе, 1929—1932 начальник кафедри світової війни Військової академії ім. М. В. Фрунзе, 1932—1937 начальник військово-історичного циклу, професор військової Академії РСЧА ім. Фрунзе. Командарм 2-го рангу (1935), латиш, безпартійний.
Нагороджений орденом Червоного Прапора (1928).
Арештований 29 листопада 1937. Засуджений ВКВС СРСР 28.07.1938 за обвинуваченням у шпигунстві та участі у дореволюційній терористичній організації.
Розстріляний 28.07.1938. Реабілітований 28.03.1957.
Джерела ред.
- Гриневич Л. В. Вацетіс Йоаким (Юкумс) Йоакимович [ 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 450. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Вацетис Иоаким Иоакимович [Архівовано 12 лютого 2012 у WebCite]