Ва́льтер Ка́уфман (або Кауфманн, нім. Walter Kaufmann, 5 червня 1871 , Ельберфельд[de] — 1 січня 1947, Фрайбург) — німецький фізик. На початку XX століття, коли йшла дискусія щодо спеціальної теорії відносності (СТО), важливу роль відіграли його експерименти з дослідження залежності інертності електрона від його швидкості.
| Вальтер Кауфман | |
|---|---|
| нім. Walter Kaufmann | |
| Народився | 5 червня 1871 Ельберфельдd, Ельберфельдd, Вупперталь, Дюссельдорф, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецька імперія |
| Помер | 1 січня 1947 (75 років) Фрайбург, Баден-Вюртемберг |
| Країна | Німеччина |
| Діяльність | фізик, викладач університету, хімік |
| Alma mater | Геттінгенський університет Берлінський технічний університет Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана HU Berlin Мюнхенський технічний університет |
| Галузь | експериментальна фізика, фізика і хімія |
| Заклад | Боннський університет університет Фрайбурга Кенігсберзький університет |
| Аспіранти, докторанти | Gerhard Hoffmannd Charlotte Jacobd |
Вальтер Кауфман у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Спочатку Кауфман вивчав інженерну справу в берлінському та мюнхенському технічних університетах, потім слухав курс фізики в університетах цих міст. 1894 року захистив дисертацію, від 1899 — екстраординарний професор фізики Боннського університету. Пізніше (1908) отримав запрошення стати ординарним професором експериментальної фізики в Кенігсберзькому університеті та керівником фізичного інституту при університеті; ці посади він обіймав аж до 1935 року, коли його звільнили через своє єврейське походження. Після Другої світової війни викладав як запрошений професор в Університеті Фрайбурга / Брейсгау.
Був одружений двічі. Перша дружина, Фріда Каттнер, з якою він одружився 1900 року, померла 1928 року. 1932 року знову одружився. Загалом у нього народилося чотири сини та дві дочки.
Наукова діяльність Редагувати
Роботи Кауфмана належали до механіки, аеродинаміки, гідромеханіки та атомної фізики. 1897 року, одночасно з Дж. Дж. Томсоном, виміряв відношення заряд/маса для катодних променів. Результати обох експериментаторів були подібні, проте Кауфман, на відміну Томсона, був обережним у своїх висновках, і слава першовідкривача електрона дісталася Томсону. Також побудував перший обертовий вакуумний насос високого тиску.
Ще до створення спеціальної теорії відносності (СТО) провів серію експериментів (1901—1903), які вперше встановили залежність відношення заряду/маси для електрона від його швидкості (втім, теоретично цей факт раніше передбачили Гевісайд і Дж. Дж. Томсон). Тоді цей ефект трактували як наявність у електрона, крім (або замість) звичайної, ще й особливої «електромагнітної» маси. Для залежності маси від швидкості було запропоновано три різні формули: Макса Абрагама, Альфреда Бухерера та Гендріка Лоренца.
Наприкінці 1905 року, вже після ейнштейнівської публікації СТО, провів нові виміри, дещо підвищивши їхню точність порівняно з попередніми. Опубліковані результати цих експериментів не підтверджували формули Лоренца, що увійшла й у теорію відносності, і цим ставили під сумнів виконання принципу відносності електродинаміки. Дані Кауфмана викликали в Лоренца розгубленість; 1906 року Лоренц писав Пуанкаре: «На жаль, моя гіпотеза суперечить результатам нових дослідів пана Кауфмана, і, думаю, мені доведеться залишити цю теорію; я вже нічого не розумію». Ейнштейн, однак, був упевненим у правоті СТО та висловив обережний сумнів щодо результатів Кауфмана.
Сам Кауфман до теорії відносності від початку поставився з недовірою і оголосив, що його досліди свідчать на користь не ейнштейнівської, а альтернативної теорії Макса Абрагама. Однак трохи пізніше незалежні вимірювання, які провели Альфред Бухерер (1908), Нойман (нім. Günther Neumann; 1914) та інші, показали, що принцип відносності в електродинаміці теж виконується, і теорію Абрагама відкинули. Питання про те, чи була точність згаданих дослідів достатньою для такого висновку вже в ті роки, є спірним.
Праці Редагувати
- Kaufmann, W. (1901). Die Entwicklung des Elektronenbegriffs. Physikalische Zeitschrift 3 (1): 9—15.
- Kaufmann, W. (1901). Die magnetische und elektrische Ablenkbarkeit der Bequerelstrahlen und die scheinbare Masse der Elektronen. Göttinger Nachrichten (2): 143–168.
- Kaufmann, W. (1902). Über die elektromagnetische Masse des Elektrons. Göttinger Nachrichten (5): 291–296. Архівовано листопад 11, 2014 на сайті Wayback Machine.
- Kaufmann, W. (1902). Die elektromagnetische Masse des Elektrons. Physikalische Zeitschrift 4 (1b): 54–56.
- Kaufmann, W. (1903). Über die «Elektromagnetische Masse» der Elektronen. Göttinger Nachrichten (3): 90–103.
- Kaufmann, W. (1905). Über die Konstitution des Elektrons. Sitzungsberichte der Königlich Preussischen Akademie der Wissenschaften (45): 949–956.
- Kaufmann, W. (1906). Über die Konstitution des Elektrons. Annalen der Physik 19: 487–553.
Примітки Редагувати
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #116193395 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- Искьердо, А. Т. П. Математика теряет форму. Пуанкаре. Топология // Наука. Величайшие теории. — М. : Де Агостини, 2015. — Вип. 43 (20 жовтня). — С. 146. — ISSN 2409-0069.
- Zahn, C. T. and Spees, A. A. (1938). A Critical Analysis of the Classical Experiments on the Variation of Electron Mass. Physical Review 53: 511–521.
- Rogers, M. M. et al. (1940). A Determination of the Masses and Velocities of Three Radium B Beta-Particles. Physical Review 57: 379–383.
Література Редагувати
- Спасский Б. И. История физики. — М. : Высшая школа, 1977. — Т. 3. — С. 132—139.
- Кудрявцев П. С. Курс истории физики. — М. : Просвещение, 1974. — Т. III. — С. 52—57.
- Храмов Ю. А. Кауфман Вальтер // Физики : Биографический справочник / под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М. : Наука, 1983. — С. 127. — 400 с. — 200 000 екз.
Посилання Редагувати
- The Kaufmann Experiments Архивная копия Power point presentation(англ.) Архівовано травень 22, 2011 на сайті Wayback Machine.