Олександр Юрійович Бородай (нар. 25 липня 1972, Москва, РРФСР) — російський політичний та державний діяч, терорист, журналіст, політолог, один з ідеологів т. зв. «російського світу». Депутат Держдуми РФ, член партії «Єдина Росія». З 16 травня по 7 серпня 2014 — «прем'єр-міністр» терористичної організації ДНР. Головний радник, замісник представника Ради міністрів ДНР Олександра Захарченка (8 серпня — 20 жовтня 2014). Голова «Союзу добровольців Донбасу» з 2015. Занесений до переліку осіб, що створюють загрозу нацбезпеці Україні.
| Олександр Юрійович Бородай | |
|---|---|
| | |
| «прем'єр-міністр» терористичного квазідержавного утворення «ДНР» | |
| 16 травня 2014 — 7 серпня 2014 | |
| Попередник | посада заснована, Денис Пушилін (як співголова «уряду ДНР») |
| Наступник | Олександр Захарченко |
| Народився | 25 липня 1972 (51 рік) Москва, РРФСР |
| Відомий як | журналіст, політичний радник, депутат Державної Думи РФ, політолог |
| Громадянство | СРСР → Росія |
| Освіта | філософський факультет МДУ ім. Ломоносова |
| Alma mater | філософський факультет МДУd (1994) |
| Батько | Юрій Бородай |
| Нагороди | Почесний громадянин ДНРd |
| бородай.рф | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Життєпис Редагувати
Народився в Москві в сім'ї філософа євразійської орієнтації Юрія Бородая (1934—2006). Сестра — фахівець з античної та середньовічної філософії Тетяна Бородай.
Брав участь у подіях вересня-жовтня 1993 в Москві на боці Верховної ради РРФСР, що протистояла президенту Борісу Єльцину у складі однієї з бойових груп, де, за його словами, був «не найголовнішим, але й не самим рядовим».
У 1994 закінчив філософський факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова і пізніше — аспірантуру, під час навчання в якій спеціалізувався з соціальної філософії, займався проблемами етнічних конфліктів і теорією еліт.
З грудня 1993 по червень 1994 працював експертом Російського фонду реформ. З червня 1994, працюючи військовим кореспондентом РІА «Новості», висвітлював першу чеченську війну, знімав телевізійні репортажі для НТВ, ОРТ. У 1997 був військовим оглядачем газети «Завтра», дописує концептуальні статті до видань, що сповідували євразійство.
З березня до листопада 1998 був радником з інвестицій в медіасферу голови Круглого столу бізнесу Росії Геннадія Гафарова, при цьому з червня 1998 переважно працював незалежним PR-консультантом. Брав участь у більш ніж десяти виборчих кампаніях різного рівня.
У серпні 1999 спеціальні кореспонденти газети «Завтра» Олександр Бородай та Ігор Стрєлков разом з бійцями спецпризначення МВС побували в Кадарській зоні в Дагестані з метою відвідування кількох сіл, де проживали ваххабіти. У цьому виданні Бородай регулярно публікується з 1996. Тематика його матеріалів — міжнаціональні відносини в країнах колишнього СРСР, армія, ситуація в Чечні і на Північному Кавказі.
У 2001—2002 роках — заступник головного редактора журналу «Русский предприниматель».
З квітня 2001 — співзасновник і генеральний директор ЗАТ «Социомастєр», що спеціалізується на консалтингу в кризових ситуаціях.
У 2021 році брав участь у виборах до Думи РФ від путінської партії Єдина Росія.
Російсько-українська війна Редагувати
У травні 2014 року став першим «прем'єр-міністром» терористичного угруповання ДНР.
З 8 серпня 2014 до 20 жовтня 2014 — радник, заступник так званої «Ради міністрів ДНР» і Олександра Захарченка.
У 2019 році він так оцінював роль Росії:
Перед президентом РФ Путіним ми всі заборгували. Ми — це добровольці, які прийшли у 2014 році. Ми йому заборгували таку дрібницю як наші життя. Всі, хто прийшов у першій половині 2014 року, пам'ятають яка ситуація склалася у другій половині липня 2014 року. Якби не його політика, рішення і дії, то нас би не було. Так само як і не було б російського Донбасу: Донецької та Луганської народних республік.
З 2014 року перебуває в розшуку МВС України.
Зв'язок із ФСБ Редагувати
25 липня 2002 року російське видання АПН (рос. Агентство политических новостей) повідомило, що на пост заступника директора ФСБ з інформаційної політики та спецпроєктів призначений Олександр Бородай, генерал-майор ФСБ. Він відповідатиме за «організацію найбільш делікатних операцій ФСБ на політичному полі». Джерелом інформації про призначення виступало неназване джерело у адміністрації президента РФ. Видання повідомило, що 35-річний Олександр Бородай є дипломованим філософом, випускником філософського факультету МГУ, який до цього працював у газеті «Завтра» Олександра Проханова.
30 липня 2002 року російське видання The Moscow Times опублікувало «спростування» Бородая про його призначення у ФСБ. У повідомленні було сказано, що у телефонній розмові Бородай назвав своє призначення у ФСБ цілковитою неправдою, і пояснив це жартом, влаштованим з нагоди його 30-річчя, а видання АПН назвав сенсаціоналістським.
Особисте життя Редагувати
- Розлучений. Перша дружина — студентка МДУ Катерина Казакова. Троє дітей.[джерело?]
Примітки Редагувати
- ↑ Бородай, Александр; Стрелков, Игорь (27 вересня 1999). Кадарская зона (Специальные корреспонденты “Завтра” ведут репортаж из Дагестана) [Кадарська зона (Спеціальні кореспонденти “Завтра” ведуть репортаж з Дагестану)]. zavtra.ru (російською). Завтра.РУ. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 6 січня 2015.
- ↑ . 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021.
- . Human Rights in Ukraine. Архів оригіналу за 18 серпня 2019. Процитовано 18 серпня 2019.
- . wanted.mvs.gov.ua. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021.
- Кореспондент АПН (25 липня 2002). На Лубянку приходит новое руководство [Лубянка очікує на нове керівництво]. www.apn.ru (російською). Агентство Политических Новостей. Архів оригіналу за 13 липня 2014. Процитовано 6 січня 2015.
- Белый, Петр (27 липня 2002). . www.pravda.ru (російською). Правда.РУ. Архів оригіналу за 2 листопада 2002. Процитовано 6 січня 2015.
- Белый, Петр (27 липня 2002). Лубянка начинает жить завтрашним днем [Лубянка починає жити завтрашнім днем]. www.pravda.ru (російською). Правда.РУ. Архів оригіналу за 13-07-2014. Процитовано 6 січня 2015.
- . 14 липня 2014. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 11 листопада 2018.
Література Редагувати
- Головко В. В., Кравченко О. О. Бородай Олександр Юрійович // Енциклопедія історії України: Додатковий том. Кн. 1: А–Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова редкол.) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: «Наукова думка», 2021. — С. 70. — 773 с. — ISBN 978-966-00-1858-7.
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Бородай Олександр Юрійович |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бородай Олександр Юрійович |