Бонза

Бо́нза (фр. bonze, від яп. 坊主, бодзу, «голова храму») — настоятель буддистського храму чи монастиря у стародавній Японії. У переносному значенні — чванливий посадовець.

Японське використання

У 8 — 9 століттях в Японії настоятелі буддистських громад мали титул бодзу — голова храму. У класичній японській літературі 10 — 12 століть цим словом позначали монаха-високопосадовця, протиставляючи його незнатним і простим ченцям.

З 13 століття бодзу стало вживатися по відношенню до всіх буддистських монахів, окрім настоятелів храмів і монастирів. Воно використовувалося як синонім звертання «пан» або «господар» до духовної особи.

Починаючи з 16 століття бонзами в Японії називали будь-кого, хто мав поголену як у буддистського ченця голову. Поступово термін став позначати лисого чоловіка. Оскільки у традиційній Японії був звичай голити голови малим хлопцям, їх теж називали «бодзу».

У сучасній Японії слово бодзу має дещо зневажливий характер, яким позначають малих хлопців, незалежно від їхньої зачіски, несумлінних монахів чи лисих людей. У випадку з останніми вживання цього слова може бути грубою образою на їхню адресу.

Європейське використання

В європейській літературі цим словом називали будь-якого буддистського монаха (члена сангхи) незалежно від його рангу. Правильна загальна назва для буддистського монаха — бгікшу.

У переносному сенсі бонзою називається чванливий чиновник чи хтось, хто поводиться надміру поважно і серйозно, як справжній бонза. Поширене словосполучення — партійний бонза.

Див. також

• Оповідання Олександра Купріна «Бонза» (1896) [ 29 вересня 2007 у Wayback Machine.]

Примітки

1. Первісне написання: 房主 — голова монашого гуртожитку (僧房).
2. Бонза // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. Бонза // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.

Посилання

• Бонза // Українська Релігієзнавча Енциклопедія