Би́тва при Фарса́лі — вирішальна битва між військами Гая Юлія Цезаря і Гнея Помпея, що боролися за владу у Римі.
| Битва при Фарсалі | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Громадянська війна в Стародавньому Римі (49—45 до н. е.) | ||||||
Схема битви при Фарсалі | ||||||
| Координати: 39°18′ пн. ш. 22°22′ сх. д. / 39.300° пн. ш. 22.367° сх. д. | ||||||
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Популяри | Оптимати | |||||
| Командувачі | ||||||
| Гай Юлій Цезар | Помпей Великий | |||||
| Військові сили | ||||||
| приблизно 22,000 легіонерів, 5,000-10,000 аукзиліїв і союзників, 1800 союзної кінноти | приблизно 40,000-60,000 легіонерів, 4,200 аукзиліїв і союзників, 5,000-8,000 союзної кінноти | |||||
| Втрати | ||||||
| 1,200 | 6,000 |
Передісторія ред.
У I ст. до н. е. Римська республіка переживала політичну кризу. У 60 до н. е. три найбільших політичних діячі — Марк Ліциній Красс, Гней Помпей і Юлій Цезар — уклали таємний союз для боротьби з римським сенатом. Перший Тріумвірат (так був названий цей союз) грав велику роль в державних справах Рима, але в 53 до н. е. Красс був убитий, а Цезар і Помпей почали боротьбу один з одним за одноосібну владу. При цьому Помпея підтримували прихильники традиційного республіканського (сенатського) правління, а Цезаря — прихильники монархії.
У 49 до н. е. сенат позбавив Цезаря його повноважень і наказав розпустити армію, що знаходилася в Галлії. У відповідь на це Цезар оголосив сенату війну і незабаром на чолі своїх військ здійснив звитяжний похід по Італії. У тому ж році він розгромив війська Помпея і його іспанських прихильників у битві при Ілерді, після чого Помпею довелося поспішно тікати до Греції. Він тимчасово отаборився у в місті Лариса.
Восени 49 до н. е. Цезар отримав повноваження диктатора, а в червні 48 до н. е. його армія висадилася у Фессалії. Після поразки під Діррахієм Цезар був змушений відступити вглиб Греції. Військо Помпея пішло за ним.
Війська Помпея і Цезаря розташувалися недалеко від міста Фарсал. У армії Помпея була чисельна перевага, але швидше за все, незначна (втім, сам Цезар стверджував, що чисельність його війська була вдвічі менша від помпеєвої, але історики схильні сумніватися в істинності його слів). Чисельність кожної з армій дорівнювала близько 30 000 осіб, але в армії Помпея була невелика перевага в кінноті.
Гай Юлій Цезар вирішив не зволікати з генеральною битвою: його запаси продовольства закінчувалися, а налагодити постачання у військових умовах було надзвичайно важко.
Бойовий порядок армії Помпея складався з трьох ліній, витягнутих уздовж фронту. Кожна лінія складалася з 10 шеренг. На правому фланзі, який упирався в Еуфід, потік з крутими берегами, знаходилися: кілікійський легіон і воїни, що прибули з Сирії, а вся кіннота, стрільці і пращники зайняли лівий фланг. Окремий загін було залишено для охорони укріпленого табору.
Цезар же велів зрити укріплення свого табору, демонструючи своїм воїнам, що сховатися у разі поразки їм буде ніде. Своїх воїнів він також розташував в три лінії. Лівий фланг позиції Цезаря упирався в Еуфід, там він поставив два легіони, що зазнали значних втрат в попередніх боях. На правому фланзі він розташував свій найбільш прославлений Десятий легіон, а також посилив його кіннотою і легкоозброєною піхотою. Додатково до цього він виділив шість когорт і зробив з них додаткову четверту лінію під кутом до правого флангу.
Битва ред.
Помпей надав Цезарю можливість почати битву, розраховуючи на те, щоб зберегти сили своїх малодосвідчених воїнів.
Коли почалося фронтальне зіткнення, Помпей наказав своїй кінноті і легкоозброєним піхотинцям атакувати правий фланг позицій Цезаря. Кіннота Цезаря побігла, захоплюючи за собою вглиб свого правого флангу переслідувачів, які сподівалися ударити в тил війська ворога. Проте із-за правого флангу Цезаря вийшли шість когорт піхоти, які атакували вершників, що нічого не підозрювали. Стрільці і пращники довершили розгром найсильнішого загону Помпея.
Знищивши кінноту, що прикривала лівий фланг супротивника, кіннота і піхотинці Цезаря атакували його. Одночасно в атаку пішла і решта легіонів Цезаря. Не витримавши натиску ворога, солдати Помпея кинулися під захист свого укріпленого табору.
Помпей залишив своє військо ще раніше — як тільки побачив, що його кіннота потрапила в засідку. Він встиг дістатися до корабля, який вирушив до Єгипету.
Легіони Цезаря з наскоку узяли табір супротивника штурмом, а потім почали переслідувати ворога, що втікав. Незабаром велику частину вірних Помпею легіонерів узяли в полон.
Підсумки ред.
Ця перемога дала змогу Цезарю стати диктатором — спочатку на 10 років, а потім сенат присвоїв йому цей титул довічно.
Битву при Фарсалі описують:
- Гай Юлій Цезар — Записки про громадянську війну
- Плутарх — Порівняльні життєписи: Брут, Цезар, Помпей
- Аппіан — Римська історія
Література ред.
- William E. Gwatkin, Jr., Some Reflections on the Battle of Pharsalus, Transactions and Proceedings of the American Philological Association, Vol. 87. (1956), pp. 109—124.
- Caesar's account of the battle [ 11 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Ушакова О. Д. Великие битвы. — СПб.: Литера, 2006. — С. 87-90. — ISBN 5-94455-369-3