Беренгар II (лат. Berengarus II; близько 900 — 4 серпня 966) — король Італії у 950—966 роках.
| Беренгар II | |
|---|---|
| | |
| Народився | 900 |
| Помер | 6 липня 966 Бамберг |
| Місце проживання | Lierna Castled |
| Діяльність | політик |
| Титул | король |
| Посада | Список королів Італії |
| Термін | 950—966 роки |
| Попередник | Лотар II |
| Наступник | Адальберт I |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Анскаріди |
| Батько | Адальберт I Іврейський |
| Мати | Гізела Фріульська |
| Брати, сестри | Anscar of Spoletod |
| У шлюбі з | Вілла Тосканська |
| Діти | 3 сини і 3 доньки |
|
Життєпис Редагувати
Маркграф Редагувати
Походив з династії Анскарідів. Син Адальберта I, маркграфа Іврейського, та Гізели Фріульської, доньки Беренгара I короля Італії. У 925 році після смерті батька успадкував маркграфство Іврея. Втім спочатку перебував під опікою мачухи.
У 934 році він одружився з небогою тодішнього короля Італії Гуго Арльського, яка спонукала його до змови проти вуйка у 940 році. Проте останній провідав про задуми ворогів, і намагався знищити маркграфа та його прихильників. Тому Беренгар змушений був тікати і шукати притулку в німецького короля Оттона I. Тут перебував близько 10 років.
Скориставшись складностями Гуго I в Італії, які почалися з 944 року, у 945 році Беренгар Іврейський набрав невеличке військо і переправився з ним через Альпи. Знать і міста Північної Італії приєдналися до нього, і король Гуго вимушений був тікати до Провансу, надавши Італію своєму синові Лотару II, ім'ям якого фактично керував країною Беренгар з 946 року. Невдовзі за цим захопив Корсику, перемігши тамтешні мусульманські залоги в портах.
Король Редагувати
У 950 році Лотар II раптово помер, як припускають деякі дослідники, від отрути, або загинув під час полювання. Беренгара було короновано у Павії. Разом з цим він коронував свого старшого сина Адальберта.
Втім, перед новим володарем постала питання зміцнення влади. З огляду на це Беренгар II мав намір одружити сина з вдовою Лотаря II — Адельгейдою, донькою Рудольфа II, короля Бургундії. Але вона цьому чинила опір, за що і піддалася ув'язненню у замку Гарда. Захисником і згодом чоловіком Адельгейди виявився імператор Оттон I (до якого вона звернулася через Адальберта Атто, графа Каносси), який примусив Беренгара II у 952 році в Аугсбурзі визнати зверхність Оттона I й прийняти Італію без маркграфства Верони і герцогства Фріульського, як льон.
Втім незабаром Беренгар II вирішив скинути залежність, але зазнав поразки від Людольфа Швабського, сина Оттона I, в результаті чого Ломбардія з Павією були завойовані німцями. Втім, ситуація для короля Італії поліпшилася, коли Людольф помер від якоїсь хвороби, яка перебігала із злоякісною гарячкою.
Беренгар II знову відновив владу над північною Італією. Втім вирішив покарати знать та міста, які перейшли на бік Оттона I. Жорстокість італійського короля викликала невдоволення папи римського Іоанна XII, який звернувся по допомогу і захист до Оттона I. Останній в 961 році здійснив похід в Італію і без будь-якого опору опанував країною. У Павії було оголошення про позбавлення Беренгара II трону. Адальберт, син останнього чинив спротив до 963 року.
Беренгар II замкнувся у гірській фортеці Сан-Леоне, але, вимушений голодом, здався у 964 році. Його з дружиною як полонених відправили до Бамбергу, де він і помер у в'язниці 4 серпня 966 року. Королівство Італія остаточно увійшло до складу Священної Римської імперії.
Родина Редагувати
Дружина — Вілла (911/912—970), донька Бозона, маркграфа Тоскани.
Діти:
- Адальберт (д/н-971), маркграф Івреї у 965—971 роках
- Гвідо (д/н-бл.965), маркграф Івреї у 950—965 роках
- Конрад (д/н-1001), маркграф Івреїі у 971—1001 роках
- Гісла
- Гілберта, дружина маркграфа Монферрата
- Розалія (952—1003), дружина: 1) Арнульф II, граф Фландрії 2) Робера II, короля Франції
Примітки Редагувати
- Deutsche Nationalbibliothek Record #10235412X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Sapere.it — De Agostini Editore, 2001.
- https://fmg.ac/Projects/MedLands/ITALY,%20Kings%20to%20962.htm#_Toc359998756
- http://genealogy.euweb.cz/ivrea/ivrea1.html#B2
Джерела Редагувати
- Robert Folz La naissance du Saint-Empire " Le Mémorial des Siècles: Xe siècle " éditions Albin Michel Paris 1967.