Ахалтекі́нський кінь — одна з найдавніших культурних порід верхових коней. В 7 столітті вважалась однією з найкращих в Передній Азії. Ахалтекінський кінь добре пристосований до клімату пустель, задовольняється малооб'ємним кормом, легко переносить спрагу, дуже енергійний, відзначається настильною риссю і легким довгим галопом.
| Ахалтекінський кінь | |
|---|---|
| Сучасний ахалтекінець | |
| Країна | Туркменістан |
| Ріст | 147-165 см |
| Маса | 400-470 кг |
Характеристики породи ред.
Проміри ред.
Ахалтекінські коні мають особливий екстер'єр на тлі інших порід, відзначаються типовою сухою конституцією тіла, високою холкою, довгими лініями та глибокою грудною кліткою. Характерною особливістю голови є довгий прямий або злегка горбоносий профіль, довгі вуха, доволі часто косий розріз очей. Середнє значення промірів для жеребців: висота в холці 157 см, коса довжина тулуба 154,2 см, обхват грудей 167 см, обхват п'ястка 19 см. Кобили відповідно: 152,3; 154,4; 165,6 і 18,1 см.
Масть ред.
Найбільше гнідих, буланих, сірих та вороних представників, також зустрічаються руді, ізабелові та солові. На голові і ногах трапляються білі відмітини білоплямистого типу. Для багатьох ахалтекінців характерний особливий блиск шерсті, що надає їх зовнішності неповторного і впізнаваного вигляду. Саме ахалтекінських коней вважають причиною появи блискучих кремових представників в багатьох породах верхових коней світу - в англійській чистокровній, донській і інших спортивних коней Європи.
Особливості ред.
Сучасний ахалтекінський кінь є результатом довготривалої селекції, праці багатьох поколінь конярів і небайдужих до витонченої краси, поєднаної з витривалістю і іншим особливим рисам цієї породи. Ахалтекінську породу вважають однією з найжвавіших порід світу, і усі відомі риси видають в ній природженого скакуна. Саме тому ахалтекінців часто порівнюють з хортовими собаками чи гепардом, форма тіла цього коня дійсно нагадує саме цих тварин. Коні ахалтекінської породи широко відомі у використанні у південних степових районах Росії, в Узбекистані та Казахстані.
Відзначають палкий темперамент ахалтекінського коня, що вимагає особливого підходу поруч з невибагливістю самого коня до кормів та унікальної витривалості до жорстких пустельних навколишніх умов, в яких розвивалась порода.
Історія ред.
[[Файл:Cult of Heavenly horse bronze horse ancient finial Bucephalus Ancient Akhal Teke.jpg|міні|Стародавній ахалтекінський кінь, бронза, 4-1 століття до н. [[https://web.archive.org/web/20201026073117/https://bb.lv/statja/tehno/2020/05/12/nebesnye-koni Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.]]]] До становлення сучасної ахалтекінської породи були причетні туркменські коні, увіковічені в історії як наслідок побуту і укладу життя туркменів, відомих завдяки кочовому скотарству і багатій культурній спадщині. Туркмени завжди вважалися великими любителями скачок і ставилися до підготовки коней з усією серйозністю, досвід в цій справі передавався з покоління в покоління. Особливості годування, традиційного тренінгу та використання - поєднання жвавих перегонів на короткі дистанції і довгих виснажливих походів - все це позначилося на екстер'єрі та внутрішніх особливостях породи: коні стали сухорлявими і костистими, без зайвого жиру, надзвичайно витривалими і невимогливими до кількості та до якості їжі.
Тривалий час ахалтекінських коней можна було почути під іменами аргамак або румак, хоча насправді так називали в козацьку добу будь-якого коня зі Сходу.
Ахалтекінських, а також арабських коней вважають батьками чистокровної верхової породи. Це одна з небагатьох верхових порід у світі, яка зберегла свої особливості в такому яскраво вираженому прояві.
Література ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Akhal-Teke |