А́нна Леопо́льдівна (рос. А́нна Леопо́льдовна; нім. Elisabeth Katharina Christine, Prinzessin von Mecklenburg-Schwerin; 7 грудня 1718, Росток — 19 березня 1746, Холмогори) — фактична правителька Російської імперії з 9 листопада 1740 до 25 листопада 1741 року. Із Мекленбурзького дому.
| Анна Леопольдівна рос. А́нна Леопо́льдовна/ А́нна Ка́рловна/ Елизавета Катарина Кристина, принцесса Мекленбург-Шверинская нім. Anna Leopoldowna/ Elisabeth Katharina Christine Herzogin zu Mecklenburg-Schwerin | |
| |
|---|---|
| 9 листопада 1740 — 25 листопада 1741 | |
| Ім'я при народженні: | нім. lisabeth Katharina Christine von Mecklenburg-Schwerin |
| Народження: | 18 грудня 1718 Росток, Велике герцогство Мекленбург-Шверін |
| Смерть: | 19 березня 1746 (27 років) Холмогори, Arkhangelsky Uyezdd, Архангелогородська губернія, Російська імперія |
| Поховання: | Благовіщенська церква Олександро-Невської лавриd :
|
| Країна: | Російська імперія |
| Релігія: | православ'я |
| Рід: | Мекленбурги |
| Батько: | Карл Леопольд Мекленбург-Шверинський |
| Мати: | Катерина Іванівна |
| Шлюб: | Антон Ульріх Брауншвейзький |
| Діти: | Іван VI Антонович, Catherine Antonovna of Brunswickd, Alexei Antonovich of Brunswickd, Elizabeth Antonovna of Brunswickd і Peter Antonovich of Brunswickd |
| Нагороди: | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Родовід Редагувати
| Фрідріх Мекленбурзький | ||||||||||||||||
| Карл Леопольд Мекленбург-Шверинський | ||||||||||||||||
| Крістіна Вільгельміна Гессен-Гомбурзька | ||||||||||||||||
| Анна Леопольдівна | ||||||||||||||||
| Іоанн II | ||||||||||||||||
| Катерина Іванівна | ||||||||||||||||
| Параскевія Салтикова | ||||||||||||||||
Біографія Редагувати
Донька герцога Карла Леопольда Мекленбург-Шверинського і Катерини Іванівни, племінниці першого російського імператора Петра I. При народженні була охрещена в протестантській церкві й отримала ім'я Єлизавета Катерина Христина. У Росії із 1722 року — повернутися матір маленької Єлизавети змусив важкий характер чоловіка. Після того, як на престол зійшла Анна Іванівна, нова імператриця почала приділяти більше уваги своїй племінниці (логічно розраховуючи, що після її смерті престол займе син Єлизавети). Молода принцеса 1733 прийняла православ'я, отримавши ім'я Анна на честь тітки. Наставником у вірі Анни був Феофан Прокопович. Іноземні мови вивчала в наставниці Адеркас. Після прийняття православ'я була нагороджена Орденом святої Катерини 1 ступеня. У 1734 року закохалася в саксонського посланця графа Карла Моріца Лінара. У 1735 році її роман було викрито.
З 3 липня 1739 дружина Антона Ульріха, герцога Брауншвейг-Люнебурзького. Напутнє слово під час вінчання промовив Амвросій (Юшкевич); пізніше воно було опубліковано в Санкт-Петербурзі російською та латинською мовами (згодом Єлизавета Петрівна наказала вилучити і знищити це видання). Не мала гарних стосунків з чоловіком. За деякими відомостями була коханкою своєї фрейліни Юліани фон Менгден.
У 1740 народила сина Івана, спадкоємця престолу. Після смерті Анни Іванівни він став новим імператором. Регентом було призначено Бірона. Втім, у країні вже давно поширилося загальне невдоволення «біронівщиною». В ніч з 8 на 9 листопада регента було скинуто. Наступного дня після падіння Бірона Анна Леопольдівна видала маніфест, в якому оголосила себе правителькою при немовляті-імператору Іоанну VI. Державними справами особливо не цікавилася могли цілі дні байдикувати і грати в карти. При Анні справами завідували Мініх, згодом Остерман та Головкін.
За час правління Анни Леопольдівни відбувся розрив зі Швецією, підтверджені статті белградського миру. Османська імперія визнала російських правителів імператорами.
У 1741 із сином була скинута у результаті воєнного перевороту, що привів на престол Єлизавету Петрівну. 12 грудня 1741 року Анна з сім'єю таємно виїхала до Риги, де їх заарештували і рік утримували під охороною (до 13 грудня 1742).
У поваленої династії залишилися впливові вороги і друзі. Перші виявилися сильнішими других. Прусський посол від імені свого короля радив вислати брауншвейзьку династію углиб країни. маркіз Ботта і Лопухіни інтригували на користь поваленого уряду, але нічого не добилися. Знайшлися і більш рішучі прихильники Анна: камер лакей Турчанінов задумував царевбивство з метою звільнити престол для Івана VI. Втім, все це тільки погіршило стан сім'ї колишньої правителька. В грудні 1742 року вона була ув'язнена в фортецю Дюнамюнде, де у Анни народилася дочка Єлизавета. У січні 1744 року їх всіх перевезли в місто Раненбург Рязанської губернії, куди прибули нерозлучні з ними Юліанна фон Менгден і ад'ютант принца Антона-Ульріха полковник Геймбург.
У липні того ж року в Раненбург прибув барон Корф з наказом імператриці перевезти брауншвейзьку сім'ю спочатку в Архангельск, а потім на Соловки. Місцем ув'язнення стало містечко Холмогори. Умови були там нестерпними — солдати спілкувалися з колишньою регенткою грубо, їжа була поганою, в'язнів нікуди не випускали. У Холмогорах Анна Леопольдівна народила синів Петра і Олексія. Після народження другого померла від гарячки. Для того, щоб приховати народження синів Анни було оголошено, що вона померла від «вогневиці». Тіло покійної було перевезено у Санкт-Петербург, де пройшла помпезна поховальна церемонія. Поховано Анну Леопольдівну у Александро-Невській лаврі.
Примітки Редагувати
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- ↑ Анна Лепольдовна [ 29 грудня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Список кавалеров ордена Святой Екатерины [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
Література Редагувати
- Евгений Анисимов. Женщины на русском престоле. — Санкт-Петербург : «Питер», 2008. — 459 с. — ISBN 978-5-388-00055-2. (рос.)
- Левин Л. И. Российский генералиссимус герцог Антон Ульрих (История «Брауншвейгского семейства в России»). — Санкт-Петербург : Русско-Балтийский информационный центр «Блиц», 2000. — ISBN 5-86789-120-8. (рос.)
Посилання Редагувати
- Грот Я. К. Дети правительницы Анны Леопольдовны в Горсенсе. Рассказ по датским известиям // Русская старина, 1875. — Т. 12. — № 4. — С. 761—768. [ 27 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- Иосиф, архим. Дети правительницы Анны Леопольдовны. 1740—1807 гг. / Записал Д. Н. Бантыш-Каменский, сообщ. А. А. Куник // Русская старина, 1873. — Т. 7. — № 1. — С. 67-73. [ 27 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- Погребение принцессы Анны Леопольдовны и мужа ее, герцога Антона Ульриха. 1746 и 1776 гг. / Сообщ. М. А. Корф // Русский архив, 1870. — Т. 1. — Изд. 3-е. — Спб, 1875. — С. 417—419. [ 3 листопада 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- Поленов В. А. Отправление Брауншвейгской фамилии из Холмогор в датские владения. (Извлечено из подлинных бумаг, хранящихся в государственном архиве министерства иностранных дел). / Публ. Д. В. Поленова // Русская старина, 1874. — Т. 9. — № 4. — С. 645—666. [ 27 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- Савваитов И. О предике вологодского епископа Амвросия (Юшкевича) на бракосочетание принцессы Анны Леопольдовны с герцогом Антоном Ульрихом 3 июля 1739 года // Русский архив, 1871. — Вып. 2. — Стб. 193—200. [ 27 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)