Альбойно делла Скала (італ. Alboino della Scala; бл. 1284, Верона — 29 листопада 1311, Верона) — синьйор Верони у 1304—1311 роках.
| Альбойно делла Скала | |
|---|---|
| італ. Alboino della Scala | |
| Народився | 1284 Верона, Венето, Італія |
| Помер | 29 листопада 1311 Верона, Венето, Італія |
| Національність | італієць |
| Діяльність | кондотьєр |
| Титул | синьйор Верони |
| Термін | 1304—1311 роки |
| Попередник | Бартоломео I |
| Наступник | Кангранде I |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Скалігери |
| Батько | Альберто I |
| Мати | Верде да Саліццоло |
| Брати, сестри | Costanza della Scalad, Бартоломео I делла Скала і Кангранде I делла Скала |
| У шлюбі з | Катерина Вісконті Беатріче да Корреджіо |
| Діти | 2 сина і 3 доньки |
| | |
Життєпис ред.
Молоді роки ред.
Походив з династії Скалігери. Другий син Альберто I, синьйора Верони, та Верде да Саліццоло. Народився близько 1284 року в Вероні. Замолоду не виявив особливого хисту до військових і державних справ. Тому його стали готувати до духовної кар'єри. 1289 року призначено каноніком Кафедрального собору Верони. На цій посаді залишався до 1295 року.
У 1298 році після укладання союзу з Міланом оженився на доньці Маттео Вісконті, синьйора Мілану. Під час весілля Альбойно було висвячено на лицаря.
Володарювання ред.
У 1304 році після раптової смерті брата Бартоломео I успадкував владу на Вероною. Більше уваги приділяв економічному розвитку Верони, аніж військовим завоюванням. завдяки вправності Альбойно скарбниця була наповнена, а рід Скалігерів став один з заможніших в Європі. 1306 року після смерті дружини оженився вдруге — на доньці да Корреджіо, синьора Парми.Завдяки перемовинами зумів встановити владу над Бергамо. Водночас домовився з Брешією, Кремоною, Пармою і Мантую (здобула незалежність від Верони) проти маркізата Феррари, проте військові дії не визначили певного переможця. 1308 року було укладено мирний договір, що підтвердив статус-кво. Слідом за цим розширено північні кордони до Каринтії.
У 1308 році втрутився у внутрішню боротьбу гвельфів та гібеллінів в Пармі та П'яченці. З цього моменту починається участь Альбойно у боротьбі гвельфів та гібеллінів в інших містах північної Італії.
У 1310 році до Італії прибув Генріх VII Люксембург, імператор Священної Римської імперії. була здійснена спроба помиритися Скалігері з родом Сан-Боніфачо, але марно. 1311 року Генріх VII оголосив Альбойно делла Скала імперським вікарієм Верони. Натомість делла Скала повинен був сплатити 3435 золотих флоринів. На дяку імператор допоміг веронському синьйору захопити Віченцу, яка перед тим відпала від Верони. Потім імперськими військами зайнято долину Баккільйоне та Брешію. Невдовзі після останнього походу Альбойно помер у 1311 році. Владу успадкував його брат Кангранде I.
Родина ред.
1. Дружина Катерина, донька Маттео I Вісконті
Діти:
- Верде (д/н-1340), дружина 1) Ріццардо III, синьйора Каміно; 2) Уголіно Гонзага
- омеліа (д/н)
2. Дружина — Беатріче, донька Гільєрмо III да Корреджіо, синьйора Парми
Діти:
Діти від коханки:
- П'єтро, канонік Кафедрального собору Верони
Примітки ред.
- ↑ autori vari Enciclopedia Treccani — Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 1929.
- Varanini G. M. Dizionario Biografico degli Italiani — 1989. — Vol. 37.
Джерела ред.
- M. Carrara, Gli Scaligeri, Varese, Dell'Oglio, 1966.
- G.M. Varanini, Della Scala, Alberto, Dizionario biografico degli Italiani, 1989
- A. Castagnetti e G. M. Varanini, Il veneto nel medioevo: Dai Comuni cittadini al predominio scaligero nella Marca, Verona, Banca Popolare di Verona, 1991.