«Автопортрет Арчімбольдо» — малюнок художника, де він зображений сам.
| італ. Autoritratto | |
|---|---|
| | |
| Творець: | Джузеппе Арчімбольдо |
| Час створення: | 1570 |
| Розміри: | 23 × 15,7 см |
| Висота: | 230 міліметр |
| Ширина: | 157 міліметр |
| Матеріал: | Малюнок на тонованому папері |
| Жанр: | автопортрет |
| Зберігається: | Прага, Чехія |
| Музей: | Національна галерея |
| Автопортрет у Вікісховищі |
Віртуоз графік Редагувати
Картини Арчімбольдо олійними фарбами, незвичні за виконанням і образами, затьмарили славу його віртуозних малюнків. Різнобічно і багато обдарований художник, Арчімбольдо робив вітражі, гербові щити, військові прапори, ескізи для гобеленів. Звичайно, він працював не один, бо замовники вимагали швидкого виконання. Все починалось з проекту і малюнку. Саме їх і робив Арчімбольдо. А вже після допомагав монтувати вітраж, виправляв невдалий силует, готував фарби, контролював якість виконання.
Як і більшість ранішніх майстрів — маньєристів, Арчімбольдо був високо освіченим і віртуозним малювальником-графіком. Він займався режисурою придворних свят, маскарадів і невпинно проектував нові костюми, знаряддя для ходи́, нові оздоби. Він виконав сотні малюнків. Тільки у 1585 році імператор Рудольф 2-й отримав від художника 148 малюнків, а казначей імператора 13 ескізів для виготовлення коштовних тканин. На жаль, більшість малюнків Арчімбольдо втрачена, а збережені можна бачити в Кабінеті малюнків Флоренції, в Празі тощо.
Власний автопортрет Редагувати
Нам не відомі портрети Арчімбольдо, виконані іншими художниками. Можливо, спрацьовувало гальмо, бо художник мав великий авторитет віртуоза і зберіг високу посаду придворного художника при двох австрійських імператорах. Серед малюнків 43-річного майстра і знайшли його автопортрет. Що спонукало художника малювати самого себе — невідомо. Можливо, бажання залишити свій образ для позашлюбного сина. Знаючи про це, імператор наказав визнати сина Бенедетто законним.
Опис твору Редагувати
На невеликому аркуші паперу швидкий, але точний малюнок тоненьким пером. Видовжене обличчя, нестрижені вуса, плоєний комір без мережива, бо воно дорого коштувало, одяг з пишним малюнком. Аби прибрати зайву полегшеність, художник пройшов весь малюнок синім тоном — всі тіні і тло. Ніяких зайвих аксесуарів — пензлів, масок, Аполлонів і Амурів поряд. Тільки обличчя з напруженим і допитливим поглядом. Виконаний не олійними фарбами автопортрет став в один рівень з віртуозними автопортретами Джорджо Вазарі, Баччо Бандінеллі, Луки Камб'язо і Тінторетто, найталановитіших сучасників-італійців Арчімбольдо.
Джерела Редагувати
- Тананаева Л. И. Некоторые концепции маньеризма и изучение искусства Восточной Европы конца XVI и XVII века // «Советское искусствознание». — М.: 1987. — Вып. 22. — С. 123—167.
- Тананаева Л. И. Рудольфинцы: Пражский художественный центр на рубеже XVI—XVII вв. — М.: Наука. — 1996.
- Арчимбольдо: Альбом. Авт. текста Ролан Барт, пер. с фр. Веры Мильчиной, с итал. Наталии Ставровской. — М.—Рим: Мир Знаний, Франко Мария Риччи, 1997. — 181 с. — (Следы человека). — ISBN 88-216-7021-X
- Громов Н. Н. Карнавалы Джузеппе Арчимбольдо // Итальянский сборник. СПб., № 5. С. 79-95.
- Thomas DaCosta Kaufmann. Arcimboldo: Visual Jokes, Natural History, and Still-Life Painting (University of Chicago Press; 2010) 313 pages