Австронезійські мови

Австронезі́йські мо́ви (лат. auster — південь і грец. νήσος — острів) — група мов народів Південно-Східної Азії і Тихоокеанських островів.

Схема міграції австронезійських мов

Австронезійськими мовами розмовляє приблизно 386 мільйонів людей від Мадагаскару до острова Пасхи, а звідти ще й до Тайваню. Незважаючи на назву мовної родини, деякими з австронезійських мов, наприклад, малайською, розмовляють також на континентах, зокрема в Азії. Серед австронезійських мов багато мають тільки жменьку мовців, що живуть у межах одного острова, але є й такі, що мають десятки мільйонів мовців і статус офіційних у великих державах.

Найбільша різноманітність мов цієї родини на Тайвані свідчить про те, що, мабуть, Тайвань був стартовим пунктом, звідки австронезійські мови почали розповсюджуватися через моря й океани . Було, мабуть, дві хвилі міграції — перша, малайсько-полінезійська, проходила через Філіппіни, Індонезію та Меланезію, друга, океанічна, в Полінезію та Мікронезію.

Класифікація

Спорідненість австронезійських мов була очевидною ще для дослідників XVIII століття, які складали короткі словнички мов народів відкритих земель, наприклад, схожості між малайською, малагасійською (о. Мадагаскар) і рапануйською (о. Пасхи) мовами:

• mata — maso — mata — око;
• langit — lanitra — rangi — небо;
• hati — aty — ate — печінка;
• mati — maty — mate — вмирати.

Порівняльно-історичне дослідження австронезійських мов було розпочато В. фон Гумбольдтом в 1830-х рр..; основи сучасної реконструкції праавстронезійського мови закладені в роботах О. Демпвольфа (1-я третина XX ст.), але багато деталей історії та класифікації австронезійських мов залишалися неясними. Новий етап вивчення австронезійських мов почався з 1950-х рр.. (роботи І. Дайена, О. Даля, Р. Бласта та ін.) За сучасними уявленнями, розпад праавстронезійської мови почався на рубежі V—IV тис. до н. е.. (але можливо і раніше), наступні міграції та супутні їм мовні контакти, особливо з субстратною мовами Південно-Східної Азії та Нової Гвінеї, значно ускладнили споконвічну картину взаємини мов.

Див. також

• Індонезійські мови
• Полінезійські мови

Примітки

1. . Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 2 березня 2016. 

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.