Оле́ся Олекса́ндрівна Авра́менко (* 25 жовтня 1959, Запоріжжя) — український мистецтвознавець, куратор, арт-критик, кандидат мистецтвознавства (1993), член Національної спілки художників України (1988), заслужений діяч мистецтв України (2010). Дві Срібні медалі Національної академії мистецтв України (2012, 2916). Член міжнародної асоціації мистецтвознавців AICA (2018).
| Олеся Олександрівна Авраменко | |
|---|---|
| | |
| Народилася | 25 жовтня 1959 (63 роки) Запоріжжя, Українська РСР, СРСР |
| Країна | СРСР Україна |
| Національність | українка |
| Місце проживання | Київ |
| Діяльність | мистецтвознавець, куратор, арт-критик |
| Alma mater | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури |
| Науковий ступінь | кандидат мистецтвознавства |
| Вчителі | Зарецький Віктор Іванович |
| Членство | Національна спілка художників України |
| Посада | завідувачка відділу візуальних практик Інституту проблем сучасного мистецтва НАМУ |
| Батько | Авраменко Олександр Іванович |
| Мати | Ромашко Єлизавета Костянтинівна |
| Діти | Бєльська Єлизавета Володимирівна |
| Нагороди | |
Автор понад трьохсот публікацій з питань мистецтва і художнього життя України XX—XXI століть. Автор концепцій та організатор близько ста художніх виставок і проєктів.
Життєпис Редагувати
Народилася 25 жовтня 1959 року в Запоріжжі. Батько — український письменник Авраменко Олександр Іванович (1934—1974). Мати — філолог, педагог, перекладач Ромашко Єлизавета Костянтинівна (* 1934).
У 1970 році разом з батьками переїхала до Києва. В 1982 році закінчила факультет історії і теорії мистецтва Київського державного художнього інституту. Педагоги — Платон Білецький, Леонід Владич, Ганна Заварова, Вадим Клеваєв, Людмила Міляєва, Людмила Сак. З 1982 по 1983 — мистецтвознавець Республіканського Будинку моделей трикотажних виробів. З 1988 року — член Національної спілки художників України. В 1993 захистила кандидатську дисертацію «Українська дитяча книга 1970-1990-х років: основні тенденції розвитку ілюстрації» й здобула звання кандидата мистецтвознавства. З 1996 по 1997 — автор, ведуча, редактор і режисер циклу телевізійних сюжетів авторської програми «Знаки творчості. Олеся Авраменко представляє», яка склалася з тридцяти восьми передач (Міжрегіональна асоціація теле- та радіомовлення творче об'єднання «НАРТ»). З 2000 по 2003 рік — власний кореспондент і консультант з питань культури та мистецтва журналу «Президент» і газети «Президентський вісник».
З 1983 по 2004 роки працювала в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної Академії наук України. З 2004 року по сьогодні — завідувачка відділу візуальних практик в Інституті проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. 2009 року Вища атестаційна комісія присвоїла звання старшого наукового співробітника.
З 2010 — заслужений діяч мистецтв України. У 2008 стала лауреатом премії Київської організації Національної спілки художників України [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] «Мистець» ім. Платона Білецького. У 2011 нагороджена Відзнакою Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури». У 2012 — Срібною медаллю Національної Академії мистецтв України за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і творчі досягнення.
У 2012 книга Олесі Авраменко «Терези долі Віктора Зарецького» визнана «Виданням року» в рамках Всеукраїнської акції «Музейна подія року — 2011». У 2013 отримала Почесну відзнаку «Трудова слава» Міжнародної Академії рейтингових технологій і соціології «Золота Фортуна». 2016 — лауреат Срібної медалі НАМУ.
2018 започаткувала авторську серію монографій «ACCENT»: науково-популярні видання з історії українського мистецтва XX—XXI століть: Імена. Творчі угрупування. Художні явища та тенденції.
Олеся Авраменко досліджує типологію формування, розвитку й функціонування українського образотворчого та актуального мистецтва другої половини XX — початку XXI століття, а також моделює й організує ряд сучасних художніх процесів та явищ в Україні. Творча співпраця з провідними українськими художниками — Сергієм Адамовичем, Михайлом Гуйдою, Віктором Зарецьким, Анатолієм Кущем, Олександром Івахненком, Юрієм Іллєнком, Анатолієм Криволапом, Євгеном Прокоповим, Віктором Сидоренком, Миколою Стороженком, Тіберієм Сільваші, Георгієм Якутовичем та багатьма іншими. наступних поколінь, втілилося у численних публікаціях з питань образотворчого та актуального мистецтва й художнього життя України XX—XXI століть.
Особисте життя Редагувати
Олеся Авраменко живе і працює в Києві. Донька — Бєльська Єлизавета Володимирівна (1987) — випускниця Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури (2009), видавець у ukrideabook.com.ua, гостьовий редактор, ведуча рубрики у проєкті «Люта українізація з Антіном Мухарським».
Монографії Редагувати
- БІЛОКУР // НМУНДМ, ACCENT, К., Горобець, 2020. (2021 року вийшло друком друге — виправлене і доповнене видання: Білокур / ІПСМ НАМУ. Київ: Видавництво Горобець, 2021. 168 с.: іл. ISBN 978-966-2377-55-2).
- ПОКРОВА // ІПСМ НАМУ, ACCENT, К., Фенікс. 88 с.: 66 іл.
- ЗАРЕЦЬКИЙ // ІПСМ НАМУ, АДЕФ, К., 2018., 168 с.: 153 іл.
- КРИВОЛАП // ІПСМ НАМУ, Атлант-ЮЕмСі, К., 2018. 168с.: 142 іл.
- : Монографія. — К.: ІПСМ НАМУ, 2013.- 618с., 616 іл.
- «Дванадцять обручів, або роки, розчахнені живопису». (Макс Витик [ 22 лютого 2015 у Wayback Machine.]): Монографія. — К.: Ін-т проблем сучасного мистецтва НАМ України, 2011. — 119 с.:іл.. — укр., англ.
- «Терези долі Віктора Зарецького» [ 22 лютого 2015 у Wayback Machine.]. Монографія. — К.: ІПСМ НАМУ, 2011. — 586с., іл.
- «Ігор Губський»: . — К.: ІПСМ, Персона, 2009. — 96 с.: іл.
- «Писанка, або таємниця розмальованого яйця» [ 22 лютого 2015 у Wayback Machine.] / Науково-популярна книжка для дітей середнього шкільного віку. — К., 2006. — 18 с.: іл.
- «Михайло Гуйда: Монографія.» — Київ-Ханьчжоу, 2005. — 196 с.: іл.
- «Михайлина Сабадаш: Альбом.» — К.: Мистецтво, 1990. — 111 с.: іл. (упорядкування, вступна стаття).
Статті Редагувати
- Феміна без фемінізму або Сокровенна тема творчості Людмили Корж-Радько. Сучасне мистецтво, Київ: ІПСМ НАМ України, (16), 2020.
- Творчість Катерини Білокур на тлі епохи в контексті вітових художніх тенденцій. (До 120-річчя з дня народження мисткині). Мистецтвознавство України. Київ: ІПСМ НАМ України, 2020.
- Внутрішнє світло (Фотопроект Германа Айнбіндера) / Альбом. К., 2020. 32с.
- Людмила Семикіна. Одеса. Порт. Люди. Альбом. К., 2020, 104с.
- Точка проєкції на часи «плавильного котла» або Інформація як інструмент дезінформації (Україна на Венеційській Бієнале 2019). Сучасне мистецтво, Київ: ІПСМ НАМ України, (15), 2019.
- Сакральний живопис в Україні XXI століття. (Розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці в селі Липівка Анатолієм Криволапом та Ігорем Ступаченком. 2014—2019 роки). Мистецтвознавство України. Київ: ІПСМ НАМ України, 2019. Вип. 19. 298 с.: іл., с. 21-32
- «Aeterna historia» Антона Ковача, або Еротичне як духовне. Міст. Київ: ІПСМ НАМ України, 2019.
- Поезія триєдності — почуттів, розуму й вислову, або «Station № 5» Андрія Блудова. Міст. Київ: ІПСМ НАМ України, 2019.
- Михайло Боримчук. Метафізика буття. Альбом// Галерея українського живопису «Nostalgie». 2019. 140 сторінок.
- Semen Guyetsky. Portraits. Альбом. Англ., гол. // Hartman collaction. 2019. 56 c.
- Revolutie! Альбом. Гол. яз.// Hartman collaction. 2019. 56 c.
- Mykhailo Borymchuk. Industriele landschappen. Album/ Collectie Hartman. 2019. 56c.
- «Човен, що пливе», або Траєкторія творчості Олексія Маркитана, Зб. Сучасне мистецтво (14), Київ: ІПСМ НАМ України, 2018.
- «ХайТекСтиль» та інше Анастасії Подервянської. Художня культура. Київ: ІПСМ НАМ України Київ: ІПСМ НАМ України, 2018.
- Бедрі Байкам: від «юного Моцарта живопису» до міжнародного визнання. Міст. Київ: ІПСМ НАМ України, 2018.
- Андрій Блудов — ловець тонких енергій. Художня культура. Київ: ІПСМ НАМ України, 2017.
- Скарби із загиблого «Неймовірного» або Проект Демієна Герста як фокус тенденцій contemporary art. Сучасне мистецтво (13), Київ: ІПСМ НАМ України, 2017.
- «Воїни світла» Макса Вітика. Альбом. К., Родовід, 2016.
- Спонтанний живопис Макса Вітика. Сучасне мистецтво (12) Київ: ІПСМ НАМ України, 2016.
- Венеційська Бієнале: Оглядовий репортаж з елементами критики й аналізу. Сучасне мистецтво (11). Київ: ІПСМ НАМ, 2015.
- Художники на барикадах. У зб.: Майдан. (R) Еволюція духу. К.: Наш формат.
Література Редагувати
- «Авраменко Олеся Олександрівна // Довідник Національної спілки художників України.» — К., 2013. — С. 133.
- «Авраменко Олеся Олександрівна // Енциклопедія сучасної України.» 2002. — С. 82.
- «Авраменко Олеся Олександрівна // Енцик. довідник „Митці України“» (упорядкування М. Г. Лабінського). — К., 2007.
- «Жмир В. Олеся Авраменко. Регістри життя і творчості» // Українське мистецтво. — 2010. — № 5-6. — С.97-101.
- «Хто є хто в сучасному українському мистецтві (рос.)» (рос.) Олеся Авраменко // ТОП — 100. — 2011 вересень-жовтень. — № 1(1). — С.20.
- «Марусенко П. Олеся Авраменко (інтерв'ю перед ювілеєм)» // Fineart. — 2010. — № 7-8. — С.28-33.
- «Олеся Авраменко. Хвиля.» — К., 2007. — С. 71.
Примітки Редагувати
- ↑ Авраменко Олеся Олександрівна // Довідник Національної спілки художників України. — К., 2013. — С. 133.
- ↑ Жмир В. Олеся Авраменко. Регістри життя і творчості // Українське мистецтво. — 2010. — № 5-6. — С.97-101.
- Марусенко П. Олеся Авраменко (інтерв'ю перед ювілеєм) // Fineart. — 2010. — № 7-8. — С.28-33.
- . Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ Авраменко Олеся Олександрівна // Енциклопедія сучасної України. 2002. — С. 82.
- . Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 13 березня 2015.
- . Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 13 березня 2015.
Посилання Редагувати
- Искусствоведы [ 4 квітня 2015 у Wayback Machine.]. Киевский календарь.
- Презентація книги Лесі Авраменко «Метафізика чистого кольору Анатолія Криволапа» [ 22 лютого 2015 у Wayback Machine.] від видавничо-продюсерського центру ArtHuss.
- Путь воина, или Просто съешьте полотно глазами [ 27 березня 2015 у Wayback Machine.]. Art Ukraine.
- Презентация альбома Гурзуфских пленэров [ 22 лютого 2015 у Wayback Machine.]. Интернет-проект о талантливых людях «Творчество».
- Журнал Верховної Ради України «Віче».