| Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (жовтень 2017) |
Авдотья Іллівна Істоміна (6 (17 січня) 1799 — 26 червня (8 липня) 1848) — російська артистка балету. З 1816 р. — провідна танцівниця балетної трупи Санкт-Петербурга. Виконавець провідних партій в балетах Шарля-Луї Дідло. Перша створила пушкінські образи на балетній сцені: «Кавказький полонений, або Тінь нареченої», «Руслан і Людмила, або Повалення Чорномора, злого чарівника». Її мистецтво оспіване О. С. Пушкіним в «Євгенії Онегине».
| Істоміна Авдотья Іллівна | |
|---|---|
| Народилася | 6 (17) січня 1799 Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Померла | 26 червня (8 липня) 1848 (49 років) Санкт-Петербург, Російська імперія ·холера |
| Поховання | Большеохтінський цвинтарd |
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | балерина, акторка |
| Alma mater | Petersburg Theater Schoold (1816) |
| Роки активності | ? — 25 квітня (7 травня) 1836 |
|
Початок кар'єри Редагувати
Авдотья Іллівна Істоміна народилася в 1799 році. Де пройшло її дитинство і хто були батьки, невідомо. Вчилася вона в Петербурзькій балетній школі, і ще будучи ученицею виступала на імператорській сцені. Закінчивши школу в 1816-м-коді, семнадцатилітня танцівниця дебютувала в балеті «Ацис і Галатея» і відразу ж зайняла першенствуюче положення в трупі. З часом її амплуа ставало все всілякішим: Ліза в «Марній обережності», Луїза в «Дезертирові», Кора в «Корі і Алонзо»… «Мімічний дар і технічна завершеність танцю, ці ідеальні для танцівниці якості, природно поєднувалися в ній», — пише знавець балетного мистецтва Віра Красовська. А малу утворену Авдотьі Іллівни заповнювала інтуїція великої артистки. Балет «Кавказький полонений, або Тінь нареченої», показаний на сцені Великого Санкт-петербурзького театру, навіки зв'язав три імена: Пушкіна, Істоміной і балетмейстера Дідло. Як завжди, танцівниця була прекрасна: легкий блакитний костюм підкреслював стрункість її фігури. Невисокого зросту, чорноока брюнетка, ставна і гнучка, вона дуже личила для ролі Черкески.
Вона була ровесницею Пушкіна, і до імені прославленої балерини Олександр Сергійович повертався в своїх творах не раз. Серед чорнових рукописів Пушкіна зберігся план задуманого ним романа «Дві танцівниці», однією з героїнь якого повинна була стати А. Істоміна, що танцювала в балеті Дідло. Він захоплювався нею у свій час, не шкодував похвали.
Кохання Редагувати
Для поета Авдотья Істоміна залишалася не лише однією з красивих жінок його часу, але і першою романтичною танцівницею. Саме у ній бачив Пушкін ідеальну представницю російської школи танцю, що надихнула його на дивні рядки про «душею виконаному польоті». До речі, саме Пушкін з'явився «винуватцем» зародження легенди про східне походження танцівниці, іменуючи її в листах братові «Черкескою».
Вони зустрічалися в стінах театру, а також у відомого письменника і театрального діяча князя Шаховського, в будинку якого гаряче обговорювалися нові твори і акторські дебюти. Треба сказати, що Авдотья Іллівна взагалі була близька до круга письменників і поетів, дружила з Грібоєдовим. Юна Істоміна надавала перевагу не безлічі поклонників, а штаб-ротмістру Шереметеву, веселому, добродушному, злегка легковажному гульвісі, закоханому в балерину. Вона, як оповідають біографи, «зближувалася» з ним і оселилася на його квартирі, де прожила близько двох років. Шереметев був надзвичайно ревнивий, і якось після чергового з'ясування стосунків Авдотья Іллівна вирішила на якийсь час оселитися у подруги.
Грібоєдов, проводжаючи пізно увечері Істоміну після спектаклю, запросив її до себе на чашку сподіваючись, не попередивши, що жив на квартирі у приятеля камер-юнкера А. П. Завадовського, що колись намагався «крутити „Амури“ з Авдотьей». Граф Олександр Завадовський, спадкоємець величезного стану, був зайнятий марнотраченням спадку. Холодний цинік і егоїст, він того вечора, судячи по визнанню Істоміной слідству, «після деякого часу пропонував їй про любов, але жартома або насправді, того не знає…». Тоді Грібоєдов відвіз танцівницю на квартиру актриси Марії Азаревічевой. Коли Шереметев розшукав її у подруги, то спочатку вибачився і відвіз до себе. А вже удома став допитуватися, де і з ким була легковажна сильфа, обіцяючи застрелитися на її очах або застрелити її, якщо не признається. Ревнивець, випитуючи «правду», з обуренням взнав, що їх сваркою так мерзотно скористався Завадовський, і викликав того на дуель. Друг Шереметева, Олександр Іванович Якубович, корнет лейб-гвардії уланського полку, погодився стати його секундантом і, у свою чергу, викликав на дуель Грібоєдова. Подвійний поєдинок, що увійшов до історії як «дуелі четверо», відбувся на Волковому кладовищі.
Постріл Завадовського виявився «вдалим»: спливавшого кров'ю Шереметева відвезли додому, де він помер через добу в страшних муках — від тієї ж самої рани, від якої через двадцять років загине Пушкін… Друга дуель була відкладена (Якубович і Грібоєдов продовжили її на Кавказі через час). Шереметева жаліли, в героїчному світлі з'являвся Якубович. Єдиним винуватцем що стався називали Грібоєдова. Завадовському запропонували покинути Росію. А балерина довго оплакувала убитого коханого.
Професійне падіння Редагувати
На двадцятому році служби обважнілою і втративша минулу жвавість танцівниці в два рази понизили платню. Ображена і ущемлена, Істоміна не здалася. Вона продовжувала виступати, лише перейшла на амплуа мімічної актриси. У проханні на ймення дирекції вона просила дозволу на поїздку для поправки здоров'я. Необхідність цього лікування підтвердила лікарка, тим більше що травма сталася під час спектаклю. Резолюцію на проханні написав сам Микола I, високий повеліти бажаючому «Істоміну звільнити нині зовсім від служби». Сталося це в 1836 році. Останній її виступ відбувся 30 січня цього року. Того вечора навіть не було балетного спектаклю: Авдотья Істоміна танцювала російську на сцені Александрінського театру. «Я бачила Істоміну вже ваговитою жінкою, що розтовстіла, літньою, — пише уїдлива А. Я. Панаєва. — Бажаючи здаватися моложавою, вона була завжди набілена і нарум'янена. Волосся у неї було чорні, як смола: говорили, що вона їх фарбує. Очі в Істоміной були великі, чорні і блискучі. У нас вона раніше не бувала, але тепер приїхала просити батька приготувати до дебюту вихованця Годунова, рослого, широкоплечого, з тупуватим виразом обличчя хлопцеві. Вона протегувала йому. Батько прямо сказав Істоміной, що Годунов — найбездарніший хлопець. Істоміна не повірила і звернулася к В. А. Каратигину. Не знаю, чи правда, ніби Каратигин отримав від Істоміной значний дарунок за свої заняття з Годуновим.
Незабаром після цього Істоміна вийшла заміж за Годунова, і він швидко розтовстів. Його обличчя лисніло від жиру. Коли він сидів в ложі зі своєю дружиною, то самовдоволено на всіх поглядав, тому що сяяв діамантами: шарф у нього був заколений діамантовою шпилькою, на сорочці і навіть на жилеті ґудзика були діаманти. Він не надівав рукавичку на ту руку, на пальці якої було надіто кільце з великим діамантом. Але недовго Істоміна насолоджувалася своїм пізнім подружнім щастям: її здоров'як-муж схопив тиф і помер. Безутішна вдова спорудила дорогий пам'ятник в кольорі років померлому чоловікові і навіть збиралася поступити в черниці». Вже будучи у віці, балерина вийшла заміж за драматичного актора Павла Екуніна — першого виконавця ролі Зубоскала в грибоєдовському «Лиху з розуму», що прекрасно танцював мазурку. Не випадково він став її партнером на останньому виступі! Екунін пішов з театру незабаром після відставки своєї знаменитої дружини.
Старість та смерть Редагувати
Тій, що викликала до життя геніальні рядки про «душею виконаному польоті», призначено було загинути від холери. Поховали Авдотью Істоміну вельми скромно, а на могильній плиті накреслили: «Авдотья Іллівна Екуніна, відставна артистка». Всього на декілька місяців пережив її і чоловік. Некролог в «Північній бджолі» з'явився через рік після кончини танцівниці.
Примітки Редагувати
- ↑ Истомина Авдотья Ильинична // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Русский биографический словарь / под ред. А. А. Половцов, Н. П. Чулков, Н. Д. Чечулин и др. — СПб, Москва.
Посилання Редагувати
- Большой энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона [ 28 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- О. Л. Довгий, А. Е. Махов. «12 зеркал Пушкина» [ 14 грудня 2007 у Wayback Machine.]