Інтуїтиві́зм (лат. intuitio — уява, споглядання) — в літературознавстві — напрям, що абсолютизує інтуїцію як момент безпосереднього осягнення світу в діяльності творчої фантазії, в акті його естетичного сприймання й оцінки.
Історія виникнення інтуїтивізму Редагувати
Основоположником інтуїтивізму був французький філософ Анрі Бергсон, який у працях «Матерія і пам'ять» (1896), «Сміх» (1900), «Творча еволюція» (1907) та інші розробив концепцію мистецтва, художньої творчості.
Він твердив, що тільки інтуїція осягає життя у всіх його проявах, а не інтелект, який спроможний розглядати предмети і живі істоти лише збоку. Інтуїція ж проникає всередину об'єктів пізнання й адекватно осягає їх абсолютну сутність в її безкінечному русі чи розвитку. Інтуїція — це підсвідомий, інстинктивний стимул художньої творчості. Художня творчість, за А. Бергсоном, — особливе, ірраціональне бачення дійсності.
Звичайне споглядання життя пов'язане із задоволенням утилітарних потреб і є «звуженим», а естетичне відношення до дійсності забезпечує повнішу її візію. Наукове пізнання, на його думку, має фрагментарний чи «кінематографічний» (механічно склеєний із окремих знімків дійсності) характер, тому не може осягнути, а тим паче відтворити в поняттях безперервні зміни дійсності чи внутрішній світ людини, яка являє собою найбільш повне і безпосереднє вираження довгочасності.
Розвиток інтуїтивізму Редагувати
На бергсоніанстві виріс італійський філософ, літературознавець Б. Кроче, який обстоював самодостатність мистецтва, що є індивідуальним актом і не відтворює дійсності. У Росії проповідниками інтуїтивізму були філософи М. Лосський, С. Франк, Є. Трубецькой і частково М. Бердяєв.
Авангардисти В. Кандинський і К. Малевич будували свою теорію безпредметного мистецтва й абстракціонізму на тезі, що мистецтво — самовираження. Його завдання — втілювати душевний стан художника.
Інтуїтивізм в Україні Редагувати
В Україні ідеї А. Бергсона знайшли відгомін у творах Б. Лепкого, В. Пачовського, С. Твердохліба, О. Луцького, М. Рудницького. Українське літературознавство (Г. В'язовський, А. Войтюк, Р. Піхманець та інші) виходить з того, що не слід абсолютизувати, містифікувати роль несвідомого в творчому процесі.
Література Редагувати
- В. Лях. Інтуїтивізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Інтуїтивізм // Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — С. 311.
- [https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n433/mode/2up Інтуїтивізм] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 434.
Посилання Редагувати
- ІНТУЇТИВІ́ЗМ [ 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ