Єпископ Інокентій (в миру Іван Кульчицький (1681, Чернігівщина — 27 листопада 1731, Іркутськ) — український православний діяч (УПЦ). Єпископ Іркутський і Нерчинський, перший єпископ Східного Сибіру. Ректор (Московської слов'яно-греко-латинської академії).
Інокентій (Кульчицький) | |
(Альма-матер): | Національний університет «Києво-Могилянська академія» і (Київська духовна академія) |
---|---|
Діяльність: | священник |
Народження: | (1680)[1] або 1682[1] Чернігівська губернія |
Смерть: | 27 листопада (8 грудня) 1731 або 26 листопада 1731[1] Іркутськ, (Сибірська губернія), Російська імперія |
Похований: | Іркутськ |
Інокентій у Вікісховищі |
Місіонер у Бурятії та інших країнах Східного Сибіру. Майстер теологічних дискусій з ламаїстами.
Біографія
Майбутній святитель Інокентій народився в 1681 році в Чернігівському полку в сім'ї, що походила зі старовинного шляхетського роду Кульчицьких. Освіту здобув у (Києво-Могилянській академії), яку закінчив в 1706 році. Незабаром прийняв чернецтво і в Києво-Печерській Лаврі був зведений у сан ієромонаха.
У 1714 — 1718 роках обіймав посади префекта і викладача філософії у (Слов'яно-греко-латинській академії) в Москві, в 1718 — 1721 роках перебував в (Олександро-Невській Лаврі) у Санкт-Петербурзі у званні соборного ієромонаха і відповідав за діяльність флотських ієромонахів. У 1720 році виконував обов'язки намісника Лаври.
З 5 травня 1722 року він єпископ Переяславський і призначений керівником місії в Китаї, але не був пропущений в Пекін китайськими (єзуїтами). Тому Інокентій був змушений провести три роки в (Селенгінську), де проповідував слово Боже і привертав в православну віру. Місцевих, котрі прийняли православ'я називав братами. Вони самі, не вміючи правильно вимовляти слово «брат», говорили «Бурат», що нібито перетворилося на («бурят») — назва народності. Для спілкування з ними Інокентій вивчив монгольську мову.
У березні 1725 указом (Святійшого Синоду) єпископ Інокентій Кульчицький спрямований у Вознесенський монастир. На прохання митрополита Тобольського і Сибірського (Антонія Стаховського) здійснював священицькі та дияконські хіротонії, а 15 січня (1727) року, з утворенням окремої Іркутської єпархії, став єпископом Іркутським і Нерчинським. Йому підпорядковувалися Іркутськ, (Нерчинськ), (Селенгінськ) і (Верхньоудинськ) з повітами, в яких налічувалося 50 церков і 4 монастирі. У травні 1728 були приєднані Ілімськ і Діутськ з повітами. У (1733) році кількість храмів досягло 72, монастирів — 8.
Святителю доводилося багато боротися з дикими сибірськими норовами: розпустою, п'янством, бійками. Він заборонив відспівувати померлих від спиртного, вважаючи їх самогубцями, і був проти поховання їх на звичайному цвинтарі. Багатьох продовжував звертати в православну віру. Лама Лапсан, якому він довірив викладання буддизму в російсько-монгольській школі, заснованій в 1724 році митрополитом Антонієм Стаховським, після кончини Інокентія, прийняв хрещення сам і хрестив весь рід.
26 листопада 1731 святитель спочив та похоронений у Вознесенській обителі. Вперше (мощі) були знайдені в 1764 році, а в 1783 році, коли в монастирі, де він спочив, сталася пожежа, що знищила всю обитель, вціліла лише одна церква, під якою спочивали мощі угодника Іркутського. 9 лютого 1805 відбулося відкриття мощей і зарахування до лику святих. Вони відкрито спочивали в срібній позолоченій раці. Любов Бурятії до уродженця Гетьманщини була явною та масовою, що занепокоїло радянський режим. У 1921 році його мощі всупереч елементарним етичним нормам були перевезені більшовиками до Москви й оголошені «удивительно и искусно бальзамированными», а невдовзі зникли. Лише нещодавно вони були віднайдені в Ярославльському історико-архітектурному музеї, а 2 вересня 1990 року урочисто перенесені до Знаменського собору в Іркутську.
Література
- Житие Святого Иннокентия, 1-го епископа Иркутского. — Томск, 1876;
- Здравомыслов К. Я. Иннокентий (Кульчицкий) // Русский биографический словарь: в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.
- Наумова О. Е. Иркутская епархия XVIII — 1-й пол. XIX в. — Иркутск, 1996.
Примітки
- Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. —
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет