Єпископські війни — серія збройних конфліктів у 1639–1640 роках між Шотландією, яка повстала проти короля Карла I, та Англією. Звернення Карла I до англійського парламенту з вимогою надання матеріальної підтримки для ведення війни послугувало поштовхом до Англійської революції XVII століття.
Причини війн Редагувати
Політика короля Карла I щодо запровадження до шотландського пресвітеріанського богослужіння англіканських обрядів та літургії, а також посилення влади єпископів, спровокували у1637 році повстання в Шотландії. Шотландське суспільство об'єдналось для спротиву королівському абсолютизму й зазіханням на національну релігію. Маніфестом повстанців став Національний ковенант 1638 року. Перемовини короля з шотландцями результату не принесли, а у листопаді 1638 року генеральна асамблея шотландської церкви ухвалила рішення про скасування нововведень до богослужіння та ліквідацію єпископату, як несумісного з пресвітеріанською вірою. Карл I, впевнений у необхідності єпископів для здійснення королем контролю над церквою й будучи в Англії главою єпископальної англіканської церкви, не міг визнати рішення генеральної асамблеї. В результаті сторони почали готуватись до війни.
Сили сторін Редагувати
Ідеї Національного ковенанту знайшли широкий відгук у шотландського народу. Вся країна, за винятком небагатьох переконаних роялістів в Абердинширі, об'єдналась для захисту від зазіхань короля. Завдяки сучасній підготовці та збиранню коштів ковенанторам вдалось закупити в континентальній Європі озброєння та обмундирування. Було також налагоджено систему набору до шотландської армії. В Шотландію повернулась низка досвідчених полководців, які брали участь із найманими загонами у Тридцятирічній війні, серед яких особливо виділявся Олександр Леслі. Ковенанторам вдалось знайти підтримку у шотландських поселенців в Ольстері та англійських пуритан.
Прибічники короля в Шотландії були у незначній меншості й гуртувались навколо маркіза Гантлі та Абердинського університету. Головною силою Карла I були англійські збройні сили, які концентрувались у північних графствах, однак хронічний дефіцит королівської скарбниці не дозволяв зібрати значну армію. Більше того, непопулярність короля в Англії та симпатія до шотландських протестантів сприяли деморалізації королівських військ.
План військової кампанії Карла I полягав в одночасній атаці з трьох напрямків: армія короля мала атакувати Шотландію з півдня у напрямку Единбурга; флот, під керівництвом графа Ерандела і маркіза Гамільтона, мав висадити десант в Абердинширі та разом із загоном Гантлі наступати на Перт; а у Кінтайр планувалось вторгнення ірландських військ графа Антріма. Загальна чисельність королівських військ перевищувала 200 тисяч.
Перша Єпископська війна (1639) Редагувати
Незважаючи на чудовий план військової кампанії Карла I, ініціативу захопили шотландці. Вже у січні 1639 року шотландські загони заволоділи королівськими замками Далкіт і Дамбартон. У лютому армія ковенанторів під командуванням графа Монтроза атакувала роялістів Абердинширу. Тільки один англійський корабель зміг висадити десант на підтримку загонів маркіза Гантлі. В результаті 19 червня Монтроз захопив Абердин. Спроби ірландського вторгнення у Кінтайр були відбиті військами графа Аргайла. У травні королівські війська прибули у Берік і спробували форсувати Твід, однак їх зупинила шотландська армія Олександра Леслі.
18 червня 1639 року у Беріку було підписано перемир'я між королем і ковенанторами. Сторони зобов'язались скласти зброю, а Карл I пообіцяв скликати парламент Шотландії та передати суперечливі питання на його розгляд.
Міжвоєнний період Редагувати
Берікське перемир'я Карлом I використав для перемовин з поміркованими ковенанторами (включаючи Монтроза), однак компромісу сторони не досягли: король все ще наполягав на збереженні єпископату в шотландській церкві, що було неприйнятним для ковенанторів. Роздратований король припинив перемовини й повернувся до Лондона, відмовившись брати участь у роботі шотландських генеральної асамблеї та парламенту. 12 серпня в Единбурзі відкрилась генеральна асамблея шотландської церкви, яка не тільки підтвердила ліквідацію єпископату, але й оголосила, що сам пост єпископа суперечить божественним настановам. Парламент, що зібрався 31 серпня, законодавчо затвердив рішення генеральних асамблей. Лідери ковенантського руху почали перемовини з Францією про військову підтримку.
У свою чергу король Карл I був змушений на початку 1640 року скликати парламент для затвердження субсидій на продовження війни з Шотландією. Однак депутати цього парламенту (отримав назву «Короткого») виступили проти зазіхань короля на свободи народу й відмовили у субсидіях. Становище Карла I ще більше ускладнилось.
Друга Єпископська війна (1640) Редагувати
Наприкінці літа 1640 року війна відновилась. Провідним радником короля у цей час став колишній намісник Ірландії граф Страффорд. Він досить енергійно став до реорганізації королівської армії та знаходження нових джерел її фінансування. Однак ініціатива знову належала шотландцям: 20 серпня війська Олександра Леслі перетнули Твід і вступили на територію Англії. Швидким маршем пройшовши Нортумберлендом, шотландці атакували англійську армію лорда Конві й у битві під Ньюберном здобули перемогу. 30 серпня війська Леслі захопили Ньюкасл. У королівській армії почались хвилювання щодо несправедливої війни на захист ненависних пуританам єпископів. Карл I був змушений піти на перемовини з шотландцями.
Ріпонське перемир'я Редагувати
За умовами Ріпонського перемир'я, укладеного 26 жовтня 1640 року, шотландські війська окупували шість північноанглійських графств й отримували від короля грошове утримання у розмірі 850 фунтів стерлінгів на день. Перемовини продовжились у Лондоні, де Карл I був змушений скликати новий парламент для санкціонування запровадження податку для виплати шотландцям. Цей парламент, що отримав назву «Довгого», анулював абсолютистські заходи короля, звинуватив у державній зраді провідних королівських радників й фактично захопив владу у країні. Депутати Довгого парламенту підтримали вимоги ковенанторів на перемовинах шотландців з королем.
Лондонський мир Редагувати
21 червня 1641 року між Англією та Шотландією було укладено Лондонський мир: Карл I зобов'язався затвердити всі постанови шотландського парламенту, прийняті з початку повстання у 1637 році, оголосити амністію учасникам заколоту й війни та вивести королівські гарнізони з Беріка й Карлайла. Окрім того шотландська армія мала отримати грошову компенсацію у розмірі 300 тисяч фунтів стерлінгів, до виплати якої зберігалась окупація північноанглійських графств.
У 1641 році король здійснив поїздку до Шотландії, де затвердив рішення шотландського парламенту й відновив перемовини з поміркованими ковенанторами. У 1642 році в Англії почалась громадянська війна між роялістами та прибічниками парламенту, яка невдовзі поширилась і на Шотландію, в результаті чого результати шотландської перемоги у Єпископських війнах стали неактуальними.
Література Редагувати
- Fissel, Mark Charles. The Bishops' Wars: Charles I's Campaigns against Scotland, 1638—1640. 1994. ISBN 0521466865