Григорій Андрійович Войток (нар. 19 січня 1952, Осовець, Бобровицький район, Чернігівська область) — український журналіст і письменник.
| Войток Григорій Андрійович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 19 січня 1952 (72 роки) Осовець, Бобровицький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР |
| Країна | СРСР Україна |
| Діяльність | письменник, журналіст |
| Alma mater | ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка |
| Заклад | Наше життя і Телерадіокомпанія «Обрій» |
| Членство | СЖ СРСР і Національна спілка журналістів України |
| Нагороди | |
| |
Освіта ред.
В 1967 році закінчив Осовецьку восьмирічку, а в 1969 — Озерянську середню школу.
Без відриву від роботи одержав диплом журналіста в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка і диплом юриста з відзнакою Бобровицького радгоспу-технікуму.
Трудова діяльність і творчість ред.
Працював у місцевому колгоспі і кількох підприємствах райцентру.
Був робсількором районної газети «Жовтнева зоря». В 1983 році прийнятий на постійну роботу — кореспондентом цієї газети. Через два місяці очолив сільськогосподарський відділ редакції, потім був призначений заступником редактора.
Публікувався в обласних газетах, а також республіканських — «Радянська Україна» і «Молодь України».
В 1998 році заснував і очолив телерадіокомпанію «Обрій» у м. Бобровиця Чернігівської області. В березні 1999 року вперше вийшли в ефір.
У 2012 опублікував книжку «Тернистий шлях благородної справи» — про Майнівський (потім Бобровицький) зооветеринарний технікум.
В 2016 роман Григорія Войтка «Безбатченки» вийшов друком у чернігівському видавництві "ПАТ "ПВК «Десна». Презентація роману відбулася 9 квітня 2016 в Києві.
У 2018 році Журі Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» нагородило цією престижною відзнакою заступника генерального директора ТОВ «Земля і воля» Григорія Андрійовича Войтка — за плідну багаторічну діяльність в галузі літератури і публіцистики.
У 2019 році побачило світ нове видання — «Безбатченки. Книга II». У дилогії досліджується подальша доля безбатченків післявоєнної доби і «байстрюків від влади», котрі уособлюють собою справді національну наволоч — бездушну в своєму маніакальному прагненні наживи, цинічну та продажну; заздрісно-малоосвічених людців, лихих казнокрадів, доморощених «яничарів».
Громадська діяльність ред.
Обирався на громадських засадах головою райкому профспілки працівників культури, куди входила профспілкова організація редакції газети.
В 1986 році був прийнятий у Спілку журналістів СРСР. Нині — член Національної спілки журналістів України.
Відзнаки ред.
За журналістську роботу нагороджений срібною і бронзовою медалями ВДНГ СРСР, почесними знаками ВДНГ УРСР, Золотою медаллю української журналістики.
Лауреат ХІ Міжнародного фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення» в номінації «Найкращий керівник електронних ЗМІ» (2011).
Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2018).
Примітки ред.
- Надія Фурса: Пам'ятник благородній справі / «Чернігівщина» № 24 від 14 червня 2012.
- . Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 20 березня 2016.
- Тетяна Череп-Пероганич (30 березня 2016). Роман Григорія Войтка «Безбатченки» - урок з минулого, який варто усвідомити й зробити висновки. Книгобачення.
- . Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
- . Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 17 червня 2012.
- Творчий неспокій Григорія Войтка. zemlyaivolya.net. оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2024.
Посилання ред.
- Григорій Войток: «В Україні граблі закінчилися, якщо не схаменемось — наступатимемо на міни!» [ 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Олег Гончаренко. Справжня сага життя українського народу.
- Тетяна Сидоренко. Українські реалії в романі «Безбатченки» Григорія Войтка [ 28 березня 2022 у Wayback Machine.]