Telemusik — електронна музична композиція Карлгайнца Штокгаузена, створена протягом січня-березня 1966 року, позначена № 20 в каталозі творів композитора. Загальна тривалість становить 17 хв. 30 с.
Композитор написав цей твір, а також інший твір, Solo, на замовлення студії електронної музики при Японській телерадіомовній корпорації (NHK) в Токіо, і в оригінальній версії Telemusik є 5-канальною композицією.
Естетична концепція ред.
Telemusik, як і наступна композиція Штокгаузена, Hymnen, втілює ідею т.зв. «світової музики»: музики, яка взаємно інтегрує звукові явища, які походять із найрізноманітніших куточків світу та є елементами різних, самобутніх культур. Роль композитора тут полягає в об'єднанні, синтезуванні цих звукових явищ в єдине, підпорядковане сталим законам музичне ціле, яке втілює концепцію єдності усього світу при його найбагатшому різноманітті. Штокгаузен зазначає:
| «<...> Я хотів наблизитись до своєї давньої мрії, яка постійно до мене поверталась: піти на крок далі — до створення не „своєї“ музики, а музики всього світу, всіх кра́їв і рас». |
Дослідник творчості Штокгаузена Роберт Маконі так характеризує Telemusik:
| «Увесь твір є задуманий в такий спосіб, щоб нагадувати радіосигнали з іншої планети, або ж радіосигнали із Землі, якими їх було б чути на космічному кораблі, що пролітає повз нашу планету». |
В Telemusik віддзеркалено також значний вплив на Штокгаузена японської культури, адже створена ця композиція була саме в Японії. Протягом перших днів по прибутті до Токіо, композитора сповнювали «образи звуків, технічних процесів, формальних зв'язків, образи нотації, стосунків між людьми<…>». Зоркема, в Telemusik композитор послідовно використовує ряд японських ритуальних уданних інструментів (удари яких відкривають кожен наступний розділ твору).
Ще однією особливістю цього твору є багаторівневе застосування ряду Фібоначчі для формування його часової структури; ряд Фібоначчі, як відомо, містить прямий зв'язок із пропорцією «золотого перетину», а числа цього ряду спостерігають в живій природі.
Звуковий матеріал ред.
Звукові образи, якими Штокгаузен оперує в Telemusik, можна поділити на кілька категорій. Значної ваги надається фрагментам музичних записів, які походять із різних куточків Землі та належать різним культурам; серед них є, зокрема, записи музики ґаґаку Імператорського двору, музики з острова Балі, південної Сахари, Іспанії, Угорщини, В'єтнаму, музики племені Shipibos з регіону Амазонки, церемонії Omituzori з японського міста Nara, буддійської святині Kojasan в Китаї, музики японського театру Nō та ін.
Ці звуки, втім, майже ніде не використовуються в необробленому вигляді. Натомість, композитор активно застосовує в цьому творі кільцеву модуляцію та «інтермодуляцію» між собою різних фрагментів музики: два звукові сигнали пропускаються модулятор, і один з них трансформує інший або шляхом перемножування сигналів (кільцева модуляція), або шляхом накладання амплітуди одного сигналу на інший (амплітудна модуляція).
Окрім записів музики народів світу, важливу роль в Telemusik відіграють 6 японських ритуальних ударних інструментів: вони анонсують початок нового розділу твору, структури.
Третьою категорією є безпосередньо електронні звуки, які теж можуть «інтермодулюватись» з фрагментами записаної музики через різноманітні звукові трансформації.
Форма ред.
Telemusik має чітку форму, яка регламентується рядом Фібоначчі. Композиція ділиться на 32 структури. Довжина структур (в секундах) регулюється сегментом ряду Фібоначчі, який містить значення:
| 13 21 34 55 89 144 | (ряд довжин) |
Деякі зі значень довжин використовуються кількаразово. Кількість використання кожної з довжин визначається іншим сегментом ряду Фібоначчі:
| 1 2 3 5 8 13 | (ряд повторень довжин) |
Ці значення формують довжини 32-х структур в такий спосіб, що найдовша тривалість структури (144 с.) використовується лише раз, а найкоротша (13 с.) — усі 13 разів. При тому у випадках, коли довжини структур повторюються, композитор уводить різницю варіантів між собою, так що, наприклад, замість трьох структур, які тривають 55 с., є три структури, які тривають 55, 56 та 57 с. відповідно. Кількість повторень кожного з варіантів довжини теж відповідає числам ряду Фібоначчі. Усі довжини подано на таблиці:
| Початкове значення | Варіант | К-ть |
|---|---|---|
| 13 | 13 | 5 |
| 14 | 8 | |
| 21 | 21 | 3 |
| 22 | 3 | |
| 23 | 2 | |
| 34 | 34 | 2 |
| 35 | 1 | |
| 36 | 1 | |
| 37 | 1 | |
| 55 | 55 | 1 |
| 56 | 1 | |
| 57 | 1 | |
| 89 | 89 | 1 |
| 91 | 1 | |
| 144 | 1 | |
| Разом: | 32 |
Кожну зі структур відкриває удар одного з 6 японських ритуальних ударних інструментів, довжина затухання яких є пропорційною до довжини відповідної структури. Внутрішній часовий поділ структур теж регулюється числами ряду Фібоначчі. Наприклад, структура № 24 має внутрішній поділ на такі одиниці (порядок не збережено): 34, 21, 13, 8, 5, 3, 2, 1, 1.
Цікаві факти ред.
Порівняно із попередньою електронною композицією, Kontakte, на реалізацію якої Штокгаузен витратив майже півтора року, Telemusik він написав відносно швидко — з 23 січня по 2 березня 1966 р., при тому встановивши собі графік роботи: один день — один розділ твору; за кількома винятками композитор дотримався цього графіку й реалізував твір в тій послідовності, в якій він звучить.
Примітки ред.
- ↑ Stockhausen. August 22nd 1928 – December 5th 2007 (хронологічний перелік творів композитора). Офіційна вебсторінка, присвячена Штокгаузену.
- Wörner 1977, с. 153
- Wörner 1977, с. 140
- Цит. за Wörner 1977, с. 58
- Maconie 2005, с. 266
- Цит. за Wörner 1977, с. 58.
- ↑ Flø б. р.
- Maconie 2005, с. 265
- Flø б.р.
Джерела ред.
- Asbjørn Blokkum Flø; пер. з норвезької Notto Thelle. (англ.). Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 3 квітня 2013.
- Robin Maconie. Other Planets: The Music Of Karlheinz Stockhausen. — Scarecrow Press, Incorporated, 2005. — (Music history & criticism : Composers) — ISBN 9780810853560.
- Zbigniew Skowron. Muzyka elektroniczna Karlheinza Stockhausena. Okres prób i doświadczeń (II) // Muzyka. — 1982. — 1—2. — С. 11—36.
- Karl H. Wörner. Stockhausen: Life and Work / Introduced, translated, edited by Bill Hopkins. — 1977. — ISBN 9780520032729.