| Ця стаття не містить посилань на джерела. (лютий 2011) |
Grand Funk Railroad (або Grand Funk) — американський хард-рок-гурт, який утворився у 1969 році і став відомим у 1970-му, коли про нього заговорили, як про «найголосніший у світі». Протягом 1969—1972 років п'ять альбомів GFR стали платиновими (решта три — золотими); загальний альбомний тираж гурту в 70-х роках склав понад 25 мільйонів. Grand Funk Railroad виконували гранично спрощений, але оглушливо-голосний варіант блюз-рока; пізніше музичні критики стали згадувати гурт серед провісників стоунер-рока).
| Grand Funk Railroad | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Жанр | рок хард-рок блюз-рок фанк-рок |
| Роки | 1969—1976 1981—1983 1996— |
| Країна | США |
| Місто | Флінт, штат Мічиган |
| Лейбл | Capitol Records |
| Склад | Марк Фарнер Дон Брюер Мел Шахер Брюс Кулик |
| Колишні учасники | Крейг Фрост Макс Карл Тім Кешн Деніс Беллінгер |
| www.grandfunkrailroad.com | |
| | |
| Grand Funk Railroad у Вікісховищі |
В 90-х роках гурт (у зміненому складі) виступав як The American Band (за назвою хіта «We're an American Band»). У 2000 році його засновники Дон Брюер і Мел Шахер зібрали новий склад (з учасниками 38 Special і Kiss) і з того часу регулярно гастролюють як Grand Funk Railroad. Фронтмен Марк Фарнер також виступає і записується з власним гуртом, NRG.
Історія ред.
Передісторія ред.
В середині 1960-х років популярний в Мічигані діджей Річард Теренс Кнепп[en] вирішив залишити радіо і увійти в рок-бізнес. В якийсь момент його шлях перетнувся з місцевим гуртом The Jazz Masters (Дон Брюєр — ударні, Ел Піппінс — гітара, Боб Колдуелл — клавішні, Херм Джексон — бас). Кнепп запевнив музикантів в тому, що особисто знає Міка Джаггера і Браяна Джонса з The Rolling Stones, після чого приєднався до складу як ведучий вокаліст, взявши псвевдонім Террі Найт і перейменував гурт в The Pack. Остання скоре набула такої популярності на місцевій сцені, що сингл «I Who Have Nothing», який вийшов на міні-лейблі Lucky Eleven Records досягнув 46-го місця в національному хіт-параді. Пізніше Джексона призвали до армії, Террі Найт пішов сам — і гурт розпався.
Створення (1969) ред.
Гурт був сформований на основі тріо в 1969 році Марком Фарнером (Марк Farner) (гітара, вокал) і Доном Бревером (Don Brewer) (барабани, вокал) з Terry Knight і Pack, та Мел Шахером (Mel Schacher) (бас) з Question Mark & the Mysterians; Knight незабаром став менеджером гурту, а також назвали гурт який грав на Trunk Western Railroad, добре відома залізниця до Мічигану (Michigan). По-перше, успіхи та визнання відбулися в 1969 Atlanta Pop Festival, гурт підписав контракт з Capitol Records. Після галасливого, доброго прийняття в перший день фестивалю, гурт попросили повернутися до виступу на Second Atlanta Pop Festival в наступному році. За зразком хард-роковим потужним тріо Cream, гурт, з Террі Найта маркетинговою компанією, розробила власний популярний стиль. У серпні 1969 року гурт випустив свій перший альбом під назвою On Time, який було продано понад одного мільйона примірників, і був нагороджений золотим диском в 1970 році.
У лютого 1970 року другий альбом, Grand Funk (так званий «The Red Album» («Червоний альбом»)), був нагороджений також золотим статусом. Попри критичні моменти й відсутність ротації на радіо, перші шість альбомів гурту (п'ять студійних і один концертний альбоми) були цілком успішним.
Ранні роки (1970) ред.
Пісня I'm Your Captain (Я твій капітан), з альбому Closer To Home (Ближче до дому), випущений в 1970 році, вважається стилістичним представником Terry Knight and the Pack записів. У 1970 Terry Knight and the Pack почав інтенсивну рекламну кампанію в підтримку альбому Closer to Home. Цей альбом був сертифікований мульти-платиновим, попри відсутність критичних зауважень. Гурт витратив $ 100,000 на щити білбордів в Нью-Йорку, Таймс-Сквері, щоб рекламувати Closer to Home. До 1971 року Grand Funk встановив як і Бітлз на стадіоні Shea (Shea Stadium) рекорд відвідування, але розпродані місця на концерт були всього за 72 години, тоді як на концерт Бітлз пішло декілька тижнів на продаж. В 1970 році після Closer to Home був випущений концертний альбом Live Album, який також був номінований на золотий диск. Альбоми Survival (Виживання) і E Pluribus Funk були випущені в 1971 році. На лицевій стороні конверта E Pluribus Funk були витісненні зображення самих музикантів, на зворотному боці — стадіон Shea.
Після виходу альбому E Pluribus Funk (випущеного в оригінальному конверті-крузі) GFR вирішила звільнити менеджера: на його місце прийшли — спочатку Енді Кавал'єрі, пізніше Джон Істман (батько Лінди Маккартні). Наступні декілька років гурт провів в судових тяганинах з Найтом, якому виплатила в кінцевому підсумку величезну компенсацію. Зберігши права на назву, вони, проте скоротила її до Grand Funk, після чого стали квартетом: до складу приєднався клавішник Крейг Фрост (екс-Fabulous Pack). (Розглядався в якості альтернативи Пітер Фремптон після підписання більшого сольного контракту вимушений був відхилити запрошення.) З приходом Фроста звук гурту змягчився, став більш ритм-енд-блюзовим, що викликало незадоволення у значної частини фанатів. У новому складі гурт записав альбом Phoenix.
Альбом We're An American Band, записаний з продюсером Тоддом Рандгреном, піднявся на перше місце у списках «Біллборда»[3], як і однойменний сингл з нього — свого роду гімн «концертного життя», яку за ці роки так полюбив гурт. Другим синглом-чарттоппером Grand Funk став «The Loco-Motion» (1974): так вперше в історії кавер-версія повторила успіх оригіналу Літтл Іви.
В 1974 році гурт повернувся до повного варіанту назви та підписав контракт з продюсером Джіммі Айнером. Випустив альбоми All the Girls in the World Beware!!! (1974), Caught in the Act (подвійний концертний, 1975) і Born to Die (1976), Grand Funk Railroad перейшов на лейбл MCA Records, випустив (з продюсером Френком Заппою) Good Singin', Good Playin. Альбом, який музичними критиками оцінюється як найсильніший в їхній дискографії, не попав в Top 50. Фарнер покинув склад і зайнявся сольною кар'єрою (яка обмежилася випуском двох альбомів), а Брюєр, Шачер і Фрост запросили гітариста Біллі Етуорті. Новий склад, названий Flint, випустив один альбом, але комерційного успіху з ним не мав.
1981 ред.
В 1981 році Фарнер і Брюєр з бас-гітаристом Денісом Біллінгером реформували Grand Funk Railroad і на лейблі Full Moon випустили альбоми Grand Funk Lives і What's Funk?, після чого, засмучені відсутністю певної реакції, знову розійшлися в 1983.
Після остаточного розпаду Фарнер гастролював по США з Adrenalin, використовуючи пісні Grand Funk. Будучи неспроможним забезпечувати контракт на випуск альбому Фарнер покинув Adrenalin і створив проєкт Mark Farner's Common Ground, з яким виступав до осені 1990. Марк Фарнер записав три соло альбому християнської тематики. Брюєр і Фрост приєдналися до Боба Сігера в Bob Seger's Silver Bullet Band.
В 1995 Марку Фарнеру було запропоновано увійти до складу Ringo Starr's All Starr Band, після чого з Доном і Мелом він організував реюніон, який ознаменувався гастролями, участь в яких узяв гітарист і клавішник Ховард Едді-молодший (англ. Howard Eddy Jr.). 1996—1998 роках гурт провів в турне, давши великий благодійний концерт на користь сиріт Боснії, і потрапила до списку Pollstar's Top 100 Shows.
У 2000 році Grand Funk Railroad реформувався: в новий склад увійшли, разом з Брюєром і Шакером, вокаліст Макс Карл (38 Special), гітарист Брюс Кулік (12 років провів у Kiss) і клавішник Тім Кешіон (грав до цього з Бобом Сігером і Робертом Палмером.
30 жовтня 2012 Фарнеру зробили операцію по імплантації кардіостимулятора.
Дискографія ред.
Студійні альбоми ред.
- On Time (1969)
- Grand Funk (1970)
- Closer To Home (1970)
- Survival (1971)
- E Pluribus Funk (1971)
- Phoenix (1972)
- We're An American Band (1973)
- Shinin' On (1974)
- All the Girls in the World Beware!!! (1974)
- Born to Die (1976)
- Good Singin', Good Playin' (1976)
- Grand Funk Lives (1981)
- What's Funk? (1983)
Примітки ред.
- . Архів оригіналу за 21 жовтня 2018. Процитовано 8 листопада 2012.