52 км — пасажирський залізничний зупинний пункт Лиманської дирекції Донецької залізниці на лінії Покровськ — Дубове між станціями Мерцалове (14 км) та Легендарна (18 км). Розташований в селі Нововодяне, Покровський район, Донецької області.
| 52 км Лиманська дирекція Донецька залізниця зупинний пункт | |
|---|---|
| Дільниця Мерцалове — Дубове в районі села Нововодяне | |
| Розташування | |
| Розташування | Україна |
| Адреса | с. Нововодяне |
| Координати | 48°32′45″ пн. ш. 37°08′14″ сх. д. / 48.545944° пн. ш. 37.13722° сх. д.Координати: 48°32′45″ пн. ш. 37°08′14″ сх. д. / 48.545944° пн. ш. 37.13722° сх. д. |
| Структура | |
| Лінія(ї) | Дубове — Покровськ |
| Платформ | 1 |
| Тип платформ | бічна |
| Колій | 1 |
| Історія | |
| Відкрито | 1961 (62 роки) |
| Інша інформація | |
| Власник | Донецька залізниця |
| Оператор | Укрзалізниця |
| Код ЄМР (АСУЗТ) | 493028 |
| Мапа | |
| Дільниця Дубове — Покровськ | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Легенда
|
З 2007 року пасажирське сполучення на даній ділянці припинено.
Історія ред.
Зупинний пункт 52 км в районі села Нововодяне відкритий 1961 року. Від зупинного пункту 52 км на північ залізниця йде високим (до 10 м) насипом із віадуком над автошляхом Золотий Колодязь — Білозерське і через долину річки Водяна (а точніше, того, що від неї залишилося) у верхній течії. Кількість пасажирів з року в рік коливалося: у 1971 році звідси придбали квитки 1,9 тис. пасажирів, у 1972 році — всього лише 57 пасажирів. Інтерес для дослідника історії викликає річка Водяна, яка протікає через село Нововодяне.
Туристичні можливості ред.
За даними істориків та археологів Бориса Рибакова та Світлани Плетньової, річка Водяна, що протікає поруч, — і є легендарна Каяла, де відбулася відома битва князя Ігора з половцями у 1185 році. Місце битви вчені локалізували на захід і північний захід від сучасного Нововодяного. У своїх дослідженнях Борис Рибаков і Світлана Плетньова спростовували класичну гіпотезу, в якій стверджувалося, що битва Ігора з половцями відбулася у басейні річки Сіверський Донець. Б. О. Рибаков відкидає також зв'язок з битвою назв річок в басейні Дону, Сіверського Дінця, Азовського моря, співзвучних з Каялою. Так, академік звертає увагу, що Єфросинія Ярославна, оплакуючи полон чоловіка, звертається не до Дону, а до річки Дніпро. Розглядаючи два «дніпровських» варіанта — «північний» («Орільський») і «південний» («Самарський»), Б. О. Рибаков зупинився на останньому. «Орільський» варіант було відкинуто через те, що в даному випадку Ігор вийшов би з Сіверщини, пройшовся б краєм Землі Половецької, і увійшов би у Переяславське князівство, не виходячи вглиб ворожої території.
В основу методики локалізації місця битви лягли положення:
- поле битви пролягло на відстані півтора переходи (ніч і півдня) від річки Салниця, яка локалізувалася як нині пересохла притока Сіверського Дінця, що впадає в останній в районі сучасного Ізюма;
- перша сутичка з половцями відбулася за Сюурліем, заболоченою річкою, на «протилежному» березі, і русичі гналися за половецькими «вежами» від полудня до ночі. С. А. Плетньова стверджує, що це були «лже-вежі», які лише відволікали на себе увагу русичів;
- ночівля русичів сталася «за горою», яка ототожнювався з вододільним хребтом між річками Каяла і Сюурлій.
Беручи за вихідний варіант «ізюмської Салниці», Б. О. Рибаков окреслив на мапі дугу окружності, радіус якої дорівнює півтора переходи, і знайшов вододіл між басейнами річок Самара і Сіверський Донець, — т.з. «Дніпрово-Донський Шеломянь». Беручи за шлях русичів в півтора переходи, який знаходиться в межах 40-80 км, Б. О. Рибаков окреслив дві дуги: «малу», 40-кілометрову, яка припадала на басейн річки Сухий Торець, і «велику», 80-кілометрову, яка припадала на басейн річок Самара та її притоки Бик. Якщо місцевість «малою дугою» являє з себе рівну степ без ярів і перелісків, то по «великій дузі» місцевість яриста, порізана річками і балками, яка нагадує місцевість, описану в «Слові». Отже, подальші дослідження були пов'язані з цією місцевістю.
Крім того, басейн річки Самара був набагато ближче до відомих кочовищ хана Кончака в басейні Казенного Торця. Тут, по вододілу Дніпра і Дона, був знайдений Сюурлій, одне зі значень назви якого азербайджанською мовою передається як «багато биків». Тому, було звернута увага на багато річок з коренем «бик», «бич» в басейнах Самари і Торця: річка Бик — притока річки Самара, річка Бичок — притока річки Бик, річка Бичок — притока Сухого Торця, річка Бичок — притока Казенного Торця і, трохи з боку, — річка Бичок — притока Кривого Торця. Отже, Б. О. Рибаков вважав, що Сюурлій — це річка Самара, береги якої раніше були заболоченими, а Каяла розташована в межиріччі Самари і Бика. Додатковим орієнтиром було озеро, біля якого Ігор бачив, як б'ється його брат Всеволод, а також кам'янисті береги Каяли.
Вибір зупинився на річці Водяна, — притоці річки Самара, яка, дійсно, розташована між Самарою і Биком. Низинні береги Самари і Бика — заболочені, і цілком відповідають описаним в «Слові» місцях, де загинуло багато русичів, рятуючись від половців втечею. Притока Самари Гнилуша, що протікає також між Самарою і Биком, також входить до поля передбачуваного місця битви. Тут, в верхів'ях річки, на думку С. А. Плетньової, розташовувалися «лже-вежі». Біле озеро, яке розташоване між Биком, Гнилушею, Водяниою і Самарою, на думку Б. О. Рибакова, — це і є те озеро, де Ігор бачив Всеволода. За 6 км від озера, в районі сучасного Нововодяного, є балка Скелевата, тобто Кам'яниста, або Каяла.
За гіпотезею, те місце битви русичів із половцями було найбільш несприятливим для русичів. Система балок і озер, болотисті береги Самари з півночі та сходу, Бика — з півдня, брудної Гнилуші із солоною водою — із заходу. У районі нинішнього Нововодяного між балками Водяна і Мала Водяна (на захід від останньої) було велике болото. Не місцевість, а великий каменисто-болотистий мішок! Кончак зміг нав'язати своєму майбутньому зятю Ігорю місце битви, найбільш вигідне для господарів степу. Хоча, і для половців ця місцевість була згубною: тут не було навіть половецьких кам'яних баб, які трапляються в чималих кількостях на інших територіях українських степів. Заманивши Ігоря «лже-вежами», де русичі захопили багаті трофеї, але де не було ані худоби (атрибут стоянок кочовиків), ані охорони, — половці приспали пильність русичів, надавши їм можливість ночувати в степу на пересіченій місцевості. А наступного ранку русичі і поплатилися за свою зухвалість і недалекоглядність. Дослідження в районі Гнилуші й Водяної проводила С. А. Плетньова. Орієнтири, зазначені нею, були перевірені в результаті поїздок уздовж Водяної краєзнавцем із села Золотий Колодязь С. С. Мельниковим. Дослідники вказують, що Водяна має кам'янисті схили на території Олександрівської селищної громади.
Джерела ред.
- Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 15.05.2021) (рос.) [ з першоджерела 15.05.2021.]
- Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — М. : Транспорт, 1981.(рос.)
- Україна. Атлас залізниць. Масштаб 1:750 000. — К. : ДНВП «Картографія», 2008. — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7.
Посилання ред.
| Це незавершена стаття про залізничний транспорт. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |