Яромир (чеськ. Jaromír; бл. 1040 — 26 червня 1090) — церковний і політичний діяч Богемського князівства, 7-й Празький єпископ в 1068–1090 роках. Відомий також як Гебхард Празький.
| Яромир | |
|---|---|
| Народився | 1040 або 1035 |
| Помер | 26 червня 1090 Естергом, Естергом[d], Esztergom Countyd, Угорське королівство |
| Діяльність | католицький священник, католицький єпископ |
| Посада | архієпископ |
| Конфесія | католицька церква |
| Рід | Пржемисловичі |
| Батько | Бржетіслав I |
| Мати | Юдита фон Швайнфурт |
| Брати, сестри | Спитігнєв II, Вратіслав ІІ, Отто I Прекрасний і Конрад I |
Життєпис Редагувати
Походив з династії Пржемисловичів. Четвертий син Бржетіслава I, князя Богемії, та Юдити фон Швайнфурт. Народився близько 1040 року. З дитинства йому була призначено духовну кар'єру. Також обрано в якості наступника празького єпископа Севера. Втім Яромир не виявив потягу до церквоного життя, полюбляючи лицарські змагання та полювання.
Здобув освіту в Німеччині. 1055 року після смерті батька усі родинні володіння були поділені міжбратами Яромира. 1061 року повернувся на батьківщину після смерті старшого брата Спитігнєва II, князя Богемії. Отримав сан диякона. Але небажав здійснювати церковні обов'язки, тому втік до Польщі.
1067 році після смерті єпископа Севера брати Яромира — Конрад, князь Зноєма і Брно, та Отто, князь Оломоуца, — закликали його до Богемії.тут вони стали вимагати від іншого брата князя Вратислава ІІ передати Яромирові Празьку єпархію. Тому погодився це зробити лише 1068 року. Його було висвячено на єпископа Зігбертом I, єпископом Майнцьким. Яромир при цьому змінив ім'я на Гебхард.
Негайно розпочав боротьбу про відновлення впливу Праги в Богемії, оскільки 1063 року було утворено самостійну Оломоуцьку єпископію. В цьому він отримав підтримку з бокуМатильди Тосканської, впливової при папському дворі. У 1070 році почалося відкрите протистояння з оломоуцьким єпископом Яном I. Приводом стало розмежування церквоних маєтностейв Богемії. Для врегулювання обидва звернулися до папи римського Олександра II. Разом з тим наказав напасти на посланя Яна I, що рушив до Риму. 1073 року сам Празький єпископ до Оломоуцу, де бувгарно прийняти єпископом Яном, але раптово побив того. За це Вратислав II викликав Яромира-Гебхарда до суду, але той не підкорився.
В цей час також погані залишалися стосунки з богемським князем Вратиславом II, що переніс резиденцію до Вишеграду, де заснував Вишеградський капітул, який підпорядковувався безпосередньо папі римському. Внаслідок цього господарем Праги став єпископ Яромир.
Новий папа римський Григорій VII 1075 року вирішив щодо рівного поділу маєтностейміж Прагою і Оломоуцом. У відповідь єпископ Праги уклав союз з імператором Генріхом IV, який 1077 року призначив Яромира канцлером Німеччини. після цього суперечки з Яном I на деякий час вщухли.
1085 року після смерті Яна I та надання Вратиславу II титулу короля Богемії Яромир-Гебхард звернувся до імператора з прохання заборонити обрання нового оломоуцького єпископа. В обґрунтування своїх вимог пред'явив підроблену грамоту празького єпископа св. Войтеха, нібито отриману ним від імператора Оттона I і затверджену римським папою, відповідно до якої територія Оломоуцький єпархії входила до складу єпископства Празького. У цьому проханні Яромира король Вратислав та Везілон, архієпископ Майнца. Тому 1086 року імперський рейхстаг схвалив імператорський привілей, згідно з яким Празька і Оломоуцький єпархії були об'єднані під керівництвом єпископа Празького. Також було встановлено нові межі Празького єпископства, що включали в себе всю територію Богемії та Моравії.
Втім поступово Празький єпископ вступив у конфлікт з королем Богемії. Головною причиною стало бажання Яромира мати статус рівний королю Богемії, оскільки вважав щоцерквона влада привалює над світською. Тому 1088 року останній знову відновив самостійність Оломоуцької єпархії. Яромир-Гебхард рушив зі скаргою до Риму. На шляху зупинився при угорському королівському дворі в Естергомі, де 1090 року раптово помер.
Джерела Редагувати
- KALHOUS, David. Jaromír–Gebhard, pražský biskup a říšský kancléř (1038—1090). Několik poznámek k jeho životu. Mediaevalia Historica Bohemica. 2003, roč. 9, s. 27-45
- ŽEMLIČKA, Josef. Čechy v době knížecí 1034—1198. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2007. 712 s. ISBN 978-80-7106-905-8.
- Encyklopedie dějin města Brna — 2004.
- Czech National Authority Database