Яланецька паланка, Єланецька паланка — адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорозького Низового у 18 столітті на схід від Кальміуської паланки за річкою Кальміус у долині річок Сухий Яланчик, її притоки Мокрий Яланчик та Міус у їх впадінні Азовське море.
| Яланецька паланка | |
|---|---|
| | |
| Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького (1734—1775 рр.) | |
| Паланкове місто | Таганріг |
| Країна | Військо Запорозьке Низове |
| Офіційна мова | українська |
| Населення | |
| - повне | |
| Площа | |
| - повна | |
| Дата заснування | 1734 |
Географія Редагувати
До складу паланки входили землі від цієї річки на заході до річки Єї на південному сході (нині Краснодарський край Росії), вздовж морського узбережжя аж до нового кордону з Туреччиною. На території Єланецької паланки розташовувалися руїни Озова й Таганрога, що за умовами миру з турками увійшли до складу Росії, але відбудовувати їх було заборонено.
Історія Редагувати
Землі у низині Дону, на Міущині та Єйщині були постійною метою запорожців у 16-17 сторіччях, коли неодноразово Низове військо робило військові походи на фортецю Озів. 1711 року землі Яланецької паланки були закріплені за запорожцями, коли вони опинилися під протекторатом Османської імперії.
З поверненням Запорозької Січі під протекторат Російської імперії 1734 року козаки стикнулися із зазіханнями на ці землі донських козаків. Не маючи сили підпорядкувати собі устя Дону зброєю, донці вдалися до політики скарг й наклепів, жаліючись перед російським урядом на запорожців та прохаючи Петербург забрати від українців багаті рибою та сіллю території.
Царський уряд почав політику заселення військових земель Запоріжжя селянами та балканськими переселенцями. Так утворилася адміністративна одиниця - Яланецька паланка.
Згідно з Сенатським указом 1746 року кордон між запорожцями та донцями встановлювався по річці Кальміус (в межах сучасної Донецької області, там де Маріуполь). Таким чином Яланецька паланка ліквідовувалася, її землі віддавалися донським козакам, разом з залишками Озова й Таганрога, які через кілька десятиліть було відбудовано і передано до російської воєнної адміністрації. Так Донське козацьке військо за рахунок запоріжців отримало вихід до Озівського моря.
Паланкові полковники Редагувати
Останніми полковниками Єланецької паланки були Павло Таран (1743), Осип Баран (1744) і Леонтій Таран (1746).
Поселення Редагувати
Найбільшими поселеннями були: Таганріг, Озів, Покровське, Койсюг та інші.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 6 квітня 2018.
- Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом: Український шлях до Чорного моря / Авт. кол.: О. Бачинська, Т. Вінцковський, В. Грибовський, Н. Діанова, А. Домановський, М. Майоров, В. Маслійчук, Б. Черкас, О. Шишко; Упоряд. К. Галушко. — Харків: КСД, 2016. — 352 с.
- . Архів оригіналу за 16 листопада 2013. Процитовано 26 травня 2013.
Література Редагувати
- Ігор Роздобудько. Донські землі у складі Запорізької Січі. // Донщина та далі на Схід. [ 4 листопада 2014 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття про Військо Запорозьке. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |