Юмашев Іван Степанович Іван Степанович Юмашев 27 вересня 9 жовтня 1895 18951009 Тіфліс 21 жовтня 1972 Ленінград радянськ



		Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
		Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»	Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Юмашев Іван Степанович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юмашев.

Біографія Редагувати

Син залізничного службовця — кондуктора Тифліської залізниці. У 1910 році за несплату був відрахований з п'ятого класу реального училища. З 15 років почав працювати шевцем, потім робітником заводу цементних виробів, розсильним в управлінні Закавказьких залізниць. Після смерті батька переїхав з матір'ю на її батьківщину, в село Капустін Яр Астраханської губернії.

У 1912 році призваний на строкову службу в російський імператорський флот. У вересні 1912 року поступив в Кронштадтську школу юнг, яку закінчив у 1914 році. У 1914—1915 роках — в навчально-артилерійському загоні Балтійського флоту. Служив на Балтійському флоті, плавав кочегаром, машиністом, електриком на крейсері «Богатир» та лінкорі «Олександр ІІІ», потім був старшиною 12-ти дюймової артилерійської башти берегової батареї. Учасник Першої світової війни. У 1916 року отримав звання артилерійського унтер-офіцера І-ї статі. У 1917 році обраний головою матроського комітету батареї одного із фортів на Балтиці. У вересні 1917 року звільнився із флоту через хворобу.

Член РКП(б) з 1918 року.

У лютому 1919 року добровільно вступив в Морські сили РККА, учасник Громадянської війни 1918—1920 років на кораблях Астрахано-Каспійської і Волзько-Каспійської військових флотилій. Служив комендором та командиром батареї.

З серпня 1920 року — командир артилерійського плутонга (батареї), а з травня 1921 по січень 1924 року — 2-й помічник командира лінкору «Петропавловськ» (з березня 1921 — «Марат»). У березні 1921 року брав участь у придушенні Кронштадтського повстання.

З січня 1924 по лютий 1925 року — слухач штурманського класу Спеціальних курсів командного складу ВМС СРСР. У липні — листопаді 1924 року брав участь в переході з Архангельська у Владивосток на посильному судні «Воровський».

З 1925 року служив на Балтійському флоті. У лютому — листопаді 1925 року — штурман есмінця «Ленін». У листопаді 1925 — червні 1926 року — помічник командира есмінця «Зінов'єв». У червні 1926 — лютому 1927 року — помічник командира крейсера «Профінтерн».

З лютого 1927 року служив на Чорноморському флоті. У лютому 1927 — листопаді 1931 року — командир ескадреного міноносця «Дзержинський». У листопаді 1931 — січні 1934 року — командир крейсера «Профінтерн».

У січні — березні 1932 року — слухач тактичних курсів командирів кораблів при Військово-морській академії імені Ворошилова.

У січні 1934 — вересні 1935 року — командир дивізіону есмінців Чорноморського флоту. У вересні 1935 — серпні 1937 року — командир бригади крейсерів Чорноморського флоту.

У серпні 1937 — січні 1938 року — начальник штабу Чорноморського флоту.

У грудні 1937 — січні 1938 року — тимчасовий виконувач обов'язків командувача, а у січні 1938 — березні 1939 року — командувач Чорноморського флоту.

З березня 1939 року по січень 1947 року командував Тихоокеанським флотом. У серпні—вересні 1945 року успішно сприяв військам 1-го і 2-го Далекосхідних фронтів в розгромі Квантунской армії, Тихоокеанський флот захопив Південний Сахалін та Курильські острови. За уміле керівництво флотом і проявлену мужність адміралові Юмашеву Івану Степановичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 вересня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі «Золота Зірка».

17 січня 1947 — 20 липня 1951 року — головнокомандувач Військово-морських сил СРСР. Одночасно, 17 січня 1947 — 25 лютого 1950 року — заступник міністра Збройних сил СРСР; 25 лютого 1950 — 20 липня 1951 року — міністр військово-морського флоту СРСР. З лютого 1950 по серпень 1951 року також був членом Бюро із військово-промислових і військових питаннях при РМ СРСР.

У серпні 1951 — січні 1957 року — начальник Військово-морської ордена Леніна академії імені Ворошилова у Ленінграді.

У січні 1957 року звільнений у відставку. Похований на Серафимовському цвитарі міста Ленінграда (Санкт-Петербурга).

Пам'ять Редагувати

Ім'ям адмірала І. С. Юмашева був названий великий протичовновий корабель, а 17 жовтня 1972 року вулиця в Гагарінському районі Севастополя на будинку № 24 якої встановлена анотаційна дошка, і торговельнмй ринок.

Військові звання Редагувати

Нагороди Редагувати

Герой Радянського Союзу (14.09.1945)
шість орденів Леніна (1943, 1945, 1945, 14.09.1945, 8.10.1955, 1965)
три ордени Червоного Прапора (22.02.1938, 1944, 1948)
орден Червоної Зірки (23.12.1935)
медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» (22.02.1938)
медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945)
медаль «За перемогу над Японією» (1945)
медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
медаль «40 років Радянській Армії та Флоту»
медаль «50 років Радянській Армії та Флоту»
медалі
американський орден «Легіон Заслуг» (1945)

Література Редагувати

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. Т.2. М.:Воениз.1988.
Золотые Звёзды тихоокеанцев. — Владивосток, 1982.
Королёв В. Т. Герои великого океана. Владивосток, 1972.
Победа на Дальнем Востоке. Хабаровск, 1985.
Созвездие полководцев. Хабаровск, 1982, кн. 2
Цкитишвили К. В., Чинчилакашвили Т. Г. Герои Советского Союза из Грузии.- Тб.,1981

Посилання Редагувати

Юмашев Иван Степанович [ 26 квітня 2012 у Wayback Machine.]

Попередник:
посада створена

Військово-морський міністр
СРСР
25 лютого 1950 — 20 липня 1951

Наступник:
Адмірал флоту
Кузнецов М.Г.
1951-1953