Шиллер Микола Миколайович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Шиллер Микола Миколайович
Народився	1 (13) березня 1848(1848-03-13) Москва
Помер	10 (23) листопада 1910(1910-11-23) (62 роки) Санкт-Петербург
Країна	Російська імперія
Діяльність	фізик
Alma mater	фізико-математичний факультет Московського університету^d Університет Фрідріха-Вільгельма^[d] (1874)
Заклад	Імператорський університет Святого Володимира
Посада	Ректор Харківського політехнічного інституту в 1903—1905 роках
Вчене звання	доктор наук
Науковий керівник	Герман фон Гельмгольц
Нагороди	Орден Святого Станіслава 3 ступеня Орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня
Шиллер Микола Миколайович у Вікісховищі

Мико́ла Микола́йович Ши́ллер (* 1 (13) березня 1848(18480313), Москва — † 10 (23) листопада 1910, Санкт-Петербург) — фізик, педагог, засновник Київського фізико-медичного товариства (14 років був його головою, по ньому — завідувач кафедри шкірних хвороб, професор М. І. Стуковенков) — проіснувало 20 років. Нагороджений орденами Св. Станіслава 1-го ступеня, Св. Володимира 3-го ступеня, Св. Анни 2-го ступеня.

Життєпис

Закінчив 1-у московську гімназію, 1868 року — Московський університет, математичне відділення, там і працював позаштатним лаборантом при фізичній лабораторії. 1871 відряджений до Берліна, працював у Гельмгольца. В часі навчання у Німеччині розробив та запропонував метод вимірювання діелектричної проникності в змінних полях.

1875 року — магістр наук (дисертація «Експериментальне дослідження електричних коливань»).

З 1876 року — доктор фізичних наук (дисертація «Електромагнітні властивості розімкнутих струмів і діелектриків»), професор Київського університету.

З 1890 (по професору М. П. Авенаріусу) до 1903 року завідував кафедрою фізики Київського університету Св. Володимира; очолив першу в Україні кафедру теоретичної фізики.

Йому належать праці з термо- та електродинаміки (діелектрична проникність у змінних полях, пружність насиченої пари: закон Томсона-Шиллера), молекулярної фізики — близько 90 робіт. 1876 року експериментально довів принципи замкненості електричних струмів — тобто підтвердив гіпотезу Джеймса Максвелла про існування струмів зміщення.

З 1884 року — ординарний професор кафедри теоретичної фізики. Досліджував пружність насиченої пари, теоретично довів кривизни поверхні рідини як додаткової сили, змінюючої пружність (явище Томсона-Шиллера).

1900 року формулює принцип неможливості безперервного зниження або підвищення температури способом замкнутих адіабатичних процесів — 1909 року аналогічне формулювання зробив Костянтин Каратеодорі.

1901 року університет св. Володимира вдостоює його звання заслуженого професора.

В 1903—1905 роках — ректор Харківського практичного технологічного інституту, кафедру фізики очолив Косоногов Йосип Йосипович.

1905 року увійшов до складу Ради міністра народної освіти. В останні роки практично відійшов від роботи, більше займався громадською діяльністю.

Серед його робіт:

• «Індуктивні струми в розімкнених провідниках», «Праці Другого з'їзду природодослідників», 1869
• «Про взаємодію тіл, занурених в нестискувану рідину», «Університетські вісті», 1877
• «Деякі додатки механічної теорії тепла до зміни стану пружного тіла», «Журнал фізичного товариства», 1879
• «Теорія потенційної функції та огляд її застосувань щодо питань фізики», «Журнал фізичного товариства», 1884
• «Основи фізики», том число 1, 1884, Київ
• «Елементи вчення про електрику», 1885, Київ.

Джерела

• Всі слова
• Кафедра теоретичної фізики [ 1 липня 2015 у Wayback Machine.]
• http://www.biografija.ru/biography/shiller-nikolaj-nikolaevich.htm [ 13 квітня 2014 у Wayback Machine.]
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.