Шебеке

Шебеке (азерб. şəbəkə) — вікна з заповненням різнокольоровими скельцями, створювані азербайджанськими народними майстрами з дрібних дерев'яних деталей без клею і цвяхів.

Вікно-шебеке в Шекі

У будівлі Палацу шекінських ханів шебек заповнює стіни, віконні прорізи залів і кімнат. Геометрично малюнок вікон-шебек, як відзначають, поєднується з загальною композицією головного фасаду палацу. На фасад палацу виходять суцільні вітражі-шебек центральних зал і бічних кімнат. Вважається, що саме те, що зовнішні стіни залів обох верхніх поверхів і кімнат замінені підйомними вітражами, є особливістю архітектури цього парадного павільйону.

Численні житлові кам'яні будинки XVIII—XIX століть, прикрашені шебеке, були і в місті Шуша.

Мистецтво шебеке

Це нематеріальна культурна спадщина, яка має художню конструктивну форму в близькосхідній архітектурі і ужитковому декоративному мистецтві. Застосовується в архітектурі Азербайджану з XI—XII століть. Шедевр декоративного мистецтва — це площина, що складається з невеликих скляних деталей, зібраних майстром, з елементами дерева, які утримуються разом без клею і цвяхів. Дерев'яні деталі виготовляються з твердих порід дерева — платана, самшиту, горіха, бука, дуба. Сітчасті візерунки шебеке символізують Сонце, енергію життя, вічний потік часу і нескінченність Всесвіту.

Структура шебеке

Розміри поверхні шебеке можуть варіюватися від декількох квадратних сантиметрів до декількох квадратних метрів, залежно від призначення предметів. Залежно від зв'язку з архітектурою можна класифікувати роботи мистецтва шебеке за двома напрямами: частина архітектурної споруди — двері, вікно, сходовий стовп, і окремі предмети інтер'єру, такі як ширма, світильник, скриня, шафаОскільки основу орнаменту становлять геометричні фігури, існує й інша класифікація по композиціям: «джафарі», «секкіз», «оналти», «гюллябі», «шамсі», «гелю», а також «бенді-румі»..

Мистецтво шебеке в Азербайджані

Слово «шебеке» в перекладі з азербайджанської мови означає «сіть», «решітка».

На території Азербайджану шебеке як вид мистецтва було поширене в містах Шекі, Шуші, Ордубад, Баку, Гянджа, Ленкорань, Нахічевань і Дербент (Російська Федерація). Основним центром мистецтва шебеке є місто Шекі, де ця традиція і сьогодні представлена в чистому, класичному вигляді. Тут зосереджені зразки цього виду мистецтва XVIII—XIX століть. Класичним прикладом використання шебеке є Палац шекінських ханів, розташований у Шекі (1762).

Мистецтво шебеке і його символіка деякою мірою різниться в регіонах Азербайджану. Наприклад, з точки зору технології виготовлення, в ордубадських майстрів переважають прості геометричні форми і аскетичне колірне рішення. Однак, майже у всіх регіонах країни основним матеріалом є кольорове скло.

Майстри мистецтва

Носіями мистецтва шебеке і його символів є народні майстри. З відомих народних майстрів можна назвати Мехті Мехтієва (XIX століття), Шахбузлу Абузера Бадалова (XVIII—XIX століття), Аббасгулу Шекинського (XIX століття). Відродженню цього мистецтва в ХХ столітті сприяли Абдулгусейн Бабаєв (1877—1961), Ашраф Расулов (1928—1997).

Нині розвиток мистецтва продовжують син Ашрафа Расулова — Тофіг (1961) і його онук Ільгар (1990). Крім них у цій галузі виділяються Солтан Ісмаїлов (Шекі), Гусейн Мустафазаде (Шекі), Джабір Джаббаров (Ордубад), Рафік Аллахвердієв (Шуша).

Реставрація

Протягом 1950—1960-х років під керуванням Ашрафа Расулова вперше відреставровано Палац шекінських ханів.

2001 року під керівництвом майстра Джабіра Джаббарова відреставровано віконні шебеке мечетей Джума і Амбарас (XVII—XVIII століття) в Ордубаді.

Гусейн Мустафазаде в 2002—2004 роках, згідно з договором з німецькою компанією «Den Cmalcoh Ege MEK Gembelg GMBH», брав участь у реставрації Палацу шекінських ханів. В результаті відреставровано двері й вікна палацу, а також більшу частину стелі.

2007 року архітектор Бабек Шамілов реконструював низку громадських будівель.

Див. також

• Вітраж
• Культура Азербайджану

Галерея

Примітки

1. К. М. Мамед-заде. Строительное искусство Азербайджана. — Баку: Элм, 1983.
2. Л. С. Бретеницкий, Б. В. Веймарн. Искусство Азербайджана IV—XVIII веков. — М.: Искусство, 1976.
3. Аббасова, Шахпери (23 липня 2017). (рос.). Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 6 червня 2020. 
4. . intangible.az. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 14 липня 2019. 
5. (рос.). aquarells.ru. 29 січня 2015. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019. 
6. . www.liveinternet.ru. Архів оригіналу за 18 червня 2021. Процитовано 14 липня 2019. 
7. (рос.). Oxu.Az. 18 червня 2019. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019. 
8. http://www.krable.com. (англ.). www.fondartproject.ru. Архів оригіналу за 10 вересня 2016. Процитовано 14 липня 2019. 
9. . anl.az. Архів оригіналу за 31 жовтня 2013. Процитовано 14 липня 2019. 
10. Sputnik. (рос.). Sputnik Азербайджан. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 14 липня 2019. 
11. azixantrop (20 листопада 2012). . Самая древняя церковь на Кавказе албанская церковь Киш, основанная в 1 - 2 в. н.э. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019. 

Література

1. Бретеницкий Л. С., Веймарн Б. В.. Искусство Азербайджана IV—XVIII веков. — М.: Искусство, 1976.
2. Керимов К. Д. Стенная роспись. — Б. Язычы, 1983
3. Мамед-заде. К Строительное искусство Азербайджана. — Баку: Элм, 1983.
4. Рудь И. Д., Цуккерман И. И. Искусство и теория информации. // Художественное и научное творчество.-Л. Наука, 1972.