Шведсько-бранденбурзька війна — війна 1674—1679 років між курфюршеством Бранденбург та Шведським королівством в рамках Франко-голландської війни. Проте основні бойові дії тривали протягом 1674—1675 років. Низкою дослідників розглядають не як окрему війну, а частину Сконської війни, внаслідок чого відоме як Шведське вторгнення до Бранденбургу, розглядаючи окремо Померанську та Бремен-Ферденську кампанії, в яких брали участь бранденбурзькі війська. Усі ці 3 кампанії були частинами Шведсько-бранденбурзької війни й частково Сконської війни.
| Шведсько-бранденбурзька війна | |
|---|---|
| Французько-голландська війна | |
Похід бранденбурзької армії 1675 року | |
| Сторони | |
| Бранденбург | Швеція |
| Командувачі | |
| Фрідріх-Вільгельм Георг фон Дерфлінгер | Карл-Густав Врангель Симон Грюндель-Гельмфельт Отто Вільгельм фон Кенігсмарк |
| Військові сили | |
| 20 тис. 64 гармат | |
| Втрати | |
| бл. 12 тис. і бл. 2 тис. ополченців |
Передумови ред.
У 1650-х роках Бранденбург, що брав участь у польсько-шведській війні, маневруючи зумів досягти 1657 року суверінітету Пруссії, чим було закладено подальше посилення та фактичне об'єднання Бранденбургу і Пруссії. 1658 року у складі імператорської армії бранденбуржці брали участь в військовій кампанії в Гольштейн-Готторпському герцогстві. Також було здійснено спроби захопити міста у Шведській Померанії — Штеттін, Грейсвальд та Штральзунд. 1660 року Олівський мир зафіксував незалежність Бранденбург-Пруссії, яка отримала деякі володіння в Західній Померанії.
В подальшому Бранденбург продовжував політику союзу з імператором Священної Римської імперії, при цьому було укладено союз з Голландією з метою отримання допомоги флотом в обмін на сухопутну армію курфюрста.
Після Деволюційної війни французький король Людовик XIV розпочав дипломатичну діяльність з метою повністю ізолювати Голландію. 24 квітня 1672 року у Стокгольмі Франція уклала секретний договір зі Швецією, який зобов'язував скандинавську державу виставити 16 тис. солдатів проти будь-якої німецької держави, яка б надавала військову підтримку Голландії.
1672 року Франція почала війну проти Голландії. В свою чергу Бранденбург, відповідно до положень укладеного раніше договору, у серпні 1672 року підтримав голландців у боротьбі проти Франції 20 тис. солдатів. У грудні 1673 року Бранденбург-Пруссія і Швеція уклали 10-річний оборонний союз. Проте обидві сторони передбачили собі свободу вибору союзників у разі війни. Зважаючи на цей оборонний союз зі Швецією, курфюрст Бранденбург не очікував, що Швеція вступить у війну на стороні Франції в період його дії. Незважаючи на укладений 16 червня 1673 сепаратний Фосемський договір між Бранденбургом і Францією (в обмін на 200 тис. ліврів для курфюрста), через 6 місяців курфюрст Бранденбурга, отримавши від імператора та голландців 600 тис. гульденів, приєднався до війни проти Франції наступного року, коли в травні 1674 імператор Священної Римської імперії оголосив імперську війну.
23 серпня 1674 року 20-тисячна армія на чолі із курфюрстом Фрідріхом Вільгельмом та курпринцем Карлом Емілем вирушили до Страсбуру. Йоганна Георга II, князь Ангальт-Дессау, було призначений штатгальтером (намісником) Бранденбургу. У відповідь Франція зуміла переконати свого традиційного союзника Швецію вступити у війну проти Бранденбурга. Вирішальним чинником стало занепокоєння шведського двору, що можлива поразка Франції призведе до політичної ізоляції Швеції. Мета вступу Швеції у війну полягала в тому, щоб зайняти беззахисні володіння Бранденбурга і змусити Бранденбург-Пруссію вивести свої війська з Верхньому Рейні та Ельзасу.
Перебіг подій ред.
Шведи почали збирати сили вторгнення у Шведській Померанії. Планувалося, що до кінця вересня 1674 року буде зібрано не менше 20 тисяч шведських військ на чолі із Карл-Густавом Врангелем. Йоганн Георг II Ангальт-Дессау, стурбований звісткою про збір шведських військ, кілька разів цікавився у фельдмаршала Врангеля наприкінці жовтня через полковника Георга Адольфа фон Мікрандера про причини цих рухів військ. Врангель відмовився від діалогу з штатгальтером Бранденбургу. У середині листопада Йоганн Георг II вже не сумнівався в підготовці вторгнення Швеції. Незважаючи на тривожні звістки з Берліна, курфюрст Фрідріх Вільгельм не вірив у реальність вторгнення Швеції до Бранденбургу. Затягування дозволило шведам зібрати до грудня 13700-16000 та 30 гармат.
25 грудня 1674 року шведські війська пройшли через Пазевальк і вдерлися до Уккермарку без офіційного оголошення війни. Лише після цього Карл-Густав Врангель повідомим Дубиславу фон Гагену, посланнику Бранденбурга, що шведська армія залише Бранденбург, як тільки курфюрст замириться з Францією. Німецькі найманці охоче пропонували шведам свої послуги. Деякі німецькі держави — курфюршества Баварія і Саксонія, герцогство Брауншвейг-Каленберг та єпископство Мюнстер — погодилися приєднатися до шведсько-французького союзу.
В цей час 5 січня 1675 року бранденбурзька армія зазнала поразки від французів у битві при Туркгаймі. 31 січня курфюрст відступив на зимні квартири до Швайнфурту. Тому Йоганн Георг II наказав усім провінціям збирати сільське ополчення та зміцнювати фортеці. Зрештою оборона Бранденбурга була сформована вздовж лінії від Кепеніка через Берлін, Шпандау, Оранієнбург, Креммен, Фербеллін та Хафельберг до річки Ельба. Крім того, залога фортеці Шпандау було посилено з 250 до 800 солдатів, а Берліну — до 5 тис. солдатів.
Шведи втім не скористалися відсутністю основних бранденбурзьких військ. Наприкінці січня 1675 року Карл-Густав Врангель зібрав свої війська біля Пренцлау, яку 4 лютого той перетнув Одер, прямуючи до Померанія та Ноймарка. Шведські війська зайняли Старгард, Ландсберг, Нойштетин, Коссен та Зелліхау. Східна Померанія була зайнята до Лауенбурга. Потім Врангель розмістив шведську армію на зимові квартали в Померанії та Ноймарку.
На початку травня 1675 року шведи розпочали весняну кампанію з метою з'єднатися зі шведськими військами у Бремені та 13-тисячною армією герцога Йоганна Фрідріха Брауншвейг-Каленберзького. Шведська армія зросла до 20 тис. солдатів та 64 гармат, потім увійшла до Уккермарку через Штеттін. Перші бої проходили в районі Лекніца. За цим шведи швидко просунулися на південь і зайняли Нойштадт, Фрізен і Бернау. Йоганн Георг II відправив війська з Берліна і 6 гармат як підкріплення під командуванням генерал-майора фон Зоммерфельда, щоб мати можливість скоординувати оборону бродів в Оранієнбурзі, Креммені та Фербелліні.
Шведи просувалися лінією Рейну в три колони: першою командував генерал Шталь (на Оранієнбург), другою — генерал Дальвіг (на Креммен), третьою — генерал Гротаузен (на Фербеллін). Протягом кількох днів у Фербелліна тривала важка боротьба за переправу. Шведам не вдалося сюди прорватися, тому колона Шталя перемістилася до Оранієнбургу, де завдяки місцевим селянам було виявлено брід, що дозволило близько 2 тис. шведським солдатам перетнути річку. Невдовзі після цього шведи здійснили невдалий штурм фортеці Шпандау. Але Хафельланд було захоплено шведами, штаб-квартира яких спочатку була розміщена в місті Бранденбург.
Карл-Густав Врангель залишив Штеттін 26 травня, щоб слідувати за армією, оскільки важкий напад подагри прикував його до ліжка на 10 днів. Загальне керівництво армією було передано його зведеному братові генерал-лейтенанту Вальдемару Врангелю. При цьому між генералами виникла роз'єднаність, внаслідок чого почалася загальна втрата дисципліни в армії, що вилилася в пограбування та інші зловживання з боку солдатів проти цивільного населення Внаслідок цього шведи втратили 2 тижні при перетині Ельби. Хворий і прикутий до крісла Врангель 19 червня дістався своєї армії, де негайно заборонив усі грабежі і наказав здійснити розвідку в Магдебургу. У той самий час наказав Вальдемару Врангелю, під командуванням якого було близько 12 тис. солдатів, очолити головну армію і просуватися разом із нею через міст у Ратенові у бік Хафельберга. До 21 червня більшість володінь Бранденбурга було окуповано шведськими військами.
Курфюрст Бранденбурга намагався знайти союзників, для чого 9 березня вирушив на переговори до Гааги. Переговори тривали до 20 травня. В результаті Голландія та Іспанія оголосили війну Швеції на вимогу курфюрста. При цьому він не отримав жодної допомоги від Священної Римської імперії та Данії, після чого курфюрст вирішив звільняти Бранденбург від шведів без сторонньої допомоги. 6 червня 1675 року він провів військовий парад і направив 15 тис. своїх солдатів у Магдебург трьома колонами.
21 червня бранденбурзька армія досягла Магдебурга. Внаслідок слабкої розвідки це не було помічене шведами, і тому курфюрст Фрідріх Вільгельм вжив запобіжних заходів, щоб зберегти свою тактичну перевагу. З перехоплених листів виявилося, що шведські та брауншвейзькі війська збиралися об'єднатися та атакувати Магдебург. Після проведення військової ради курфюрст вирішив прорватися через лінію Гафеля у найслабшому для шведів місці — у Ратенова.
Вранці 23 червня, армія Бранденбурга вирушила з Магдебурга. Курфюрст просувався лише зі своєю кіннотою, що складалася з 5 тис. вершників. Крім того, 1350 мушкетерів везли в обозах, щоб забезпечити їхню мобільність. Артилерія складалася з 14 гармат різних калібрів. Їх очодював фельдмаршал Георг фон Дерфлінгер. 25 червня 1675 року бранденбурзька армія досягла Ратенова. Під особистим керівництвом фельдмаршала Дерффінгера бранденбургцям вдалося розгромити шведську залогу, що складався із 6 ескадронів драгун. У той же день основна шведська армія рушила до Хафельберга, де планувалося перетин Ельби. Падіння Ратенова змусив Карл-Густава Врангеля рушити до Фербелліна. Через специфічні природні особливості Бранденбурга в березні в той час було всього два безпечні шляхи на північ, Вальдемар Врангель вирішив слідувати коротшим, через Науен, звідки відкривалися дороги від Фербелліна до Нойруппіна, від Креммена до Гранзе і від Оранієнбурга до Пренцлау.
Курфюрст негайно розділив свою армію на три частини, щоб заблокувати шведам шляхи відходу. Підрозділ підполковника Хенніга було відправлено до Фербелліна, підрозділ генерала Куновськи — в Креммен, підрозділ капітана Забеліца — в Оранієнбург. Вони мали завдання, за допомогою місцевих слідопитів, дістатися виходу з боліт Хафельланд-Луч раніше шведів, використовуючи маловідомі маршрути місцевості. Виконати завдання вдалося лише загону підполковника Хенніга. Бранденбурзькі солдати підпалили два мости через річку Рін та зруйнували греблю, відрізати шведам шлях на північ.
27 червня відбулася перша битва між шведським ар'єргардом та бранденбурзьким авангардом — битва при Науені, що закінчилася перемогою Бранденбургу. Втім через виснаження власних військ курфюрст наказав стати табором біля міста. Шведи скористалися прикриттям ночі, щоб відступити до Фербелліна. Тут відбулася вирішальна битва, в якій шведська армія зазнала ніщивної поразки. Шведи відступили до Західної Померанії, а бранденбурзьке військо увійшло до Мекленбургу.
25 вересня 1675 року бранденбурзький курфюрст Фрідріх Вільгельм I і Крістіан V уклали Доберанський наступальний союз, за яким Бранденбург повинен був отримати усю Шведську Померанію. В цей час Карл-Густав Врангель повернувся до Швеції, залишивши фельдмаршалів Конрада Мардефельда і Кенігсмарка захищати материкову Померанію і острів Рюген відповідно.
У вересні—жовтні бранденбурзькі війська стали діяти спільно з данськими, що висадилися в Померанії. Перші протягом 2 місяців зайняли Штеттін, Деммін, Гріммен, Грайфсвальд, їх союзники — Вісмар, герцогства Бремен та Ферден. Після цього курфюрст намагався зайняти усю Померанію, що загалом вдалося, коли 10 листопада впав Вольгаст. У січні 1676 року шведи намагалися відбити це місто, але невдало. Разом з цим у вересні 1675—серпні 1676 року бранденбурзькі війська спільно з данською армією та військом Мюнстерського єпископства успішно діяли в Бремен-Ферденському герцогстві.
У 1678 році Фрідріх Вільгельм I, відібравши у шведів кілька фортець і острів Рюген, змусив шведського генерала Кенігсмарка відступити в Штральзунд. З Рюгена курфюрст спорядив на Денгольм 2 тис. солдатів, які незабаром оволоділи островом. 15 жовтня після жорстокого бомбардування було захоплено Штральзунд. Таким чином, уся Шведська Померанія опинилася під владою Бранденбургу.
В цей час почалися Німвегенські мирні договори, що завершили війну між Францією, Голландією та Священною Римською імперією. Наслідком став наступ французів на бранденбурзьці володіння. Це змусило курфюрста 29 червня 1679 року підписати договір в Сен-Жермен-ан-ле, за яким Бранденбург вимушен був повернути усі захоплені шведські володіння. Цей договір було підтверджено Лундським миром від 20 жовтня 1679 року.
Наслідки ред.
Авторитет Швеції як потужної військової держави було підірвало в Європі, а Юранденбург, незважаючи на повернення до стаус-кво, набув більшої політичної та військової ваги. Проте це не вдовольнило Бранденбург, що з часів Тридцятирічної війни намагався приєднати до своїх володінь усю Померанію. Тому Бранденбург-Пруссія на завершальному періоду Великої Північної війни приєдналося до антишведської коаліції.
Джерела ред.
- Frank Bauer: Fehrbellin 1675. Brandenburg-Preußens Aufbruch zur Großmacht. Vowinckel, Berg am Starnberger See and Potsdam, 1998, ISBN 3-921655-86-2.
- Samuel Buchholz: Versuch einer Geschichte der Churmark Brandenburg von der ersten Erscheinung der deutschen Sennonen an bis auf jetzige Zeiten. Vol. 4. Birnstiel, Berlin, 1771.
- Friedrich Ferdinand Carlson: Geschichte Schwedens. Vol. 4: Bis zum Reichstage 1680. Perthes, Gotha, 1855.
- Friedrich Förster: Friedrich Wilhelm, der grosse Kurfürst, und seine Zeit. Eine Geschichte des Preussischen Staates während der Dauer seiner Regierung; in biographischen. In: Preußens Helden in Krieg und Frieden. Vol. 1.1 Hempel, Berlin, 1855.
- Curt Jany: Geschichte der Preußischen Armee. Vom 15. Jahrhundert-1914. Vol. 1: Von den Anfängen bis 1740. 2nd expanded edition. Biblio Verlag, Osnabrück, 1967, ISBN 3-7648-1471-3.
- Paul Douglas Lockhart: Sweden in the Seventeenth Century. Palgrave Macmillan, Basingstoke etc., 2004, ISBN 0-333-73156-5.
- Maren Lorenz: Das Rad der Gewalt. Militär und Zivilbevölkerung in Norddeutschland nach dem Dreißigjährigen Krieg (1650—1700). Böhlau, Cologne, 2007, ISBN 3-412-11606-8.
- Martin Philippson: Der große Kurfürst Friedrich Wilhelm von Brandenburg. Part III [1660 to 1688] In: Elibron Classics, Adamant Media Corporation, Boston, MA, 2005 ISBN 978-0-543-67566-8.
- Michael Rohrschneider: John George II of Anhalt-Dessau (1627—1693). Eine politische Biographie. Duncker & Humblot, Berlin, 1998, ISBN 3-428-09497-2.