У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Черненко Іван Фадійович Черненко 1954 15 квітня 2006 Африка українськи

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Черненко.

Іван Фадійович Черненко (1954 — 15 квітня 2006, Африка) — український військовий льотчик-ас 1-го класу, полковник Повітряних сил 831-ї ВАП Збройних сил України, учасник афганської війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (1998).

Іван Черненко

Іван Фадійович Черненко

Полковник

Загальна інформація

Народження

1954

Смерть

15 квітня 2006
Африка

Національність

українець

Alma Mater

Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків

Військова служба

Роки служби

1977—2000

Приналежність

Формування

Війни / битви

Війна в Афганістані (1979—1989)

Нагороди та відзнаки

Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Черненко Іван.

Життєпис

Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків.

У 1977 році лейтенант Іван Черненко розпочав службу у винищувальному авіаполку на літаку МіГ-21 (аеродром Кокайти, Середня Азія).

Півтора року виконував бойові завдання в Афганістані. Від 1979 до 1981 року — старший льотчик ланки, а потім — командир ланки старший лейтенант Іван Черненко здійснив близько 300 бойових вильотів з нальотом 260 годин.

Пізніше служив у 4-й повітряній армії в Польщі. У 1980-их перевівся у 831-й винищувальний авіаційний полк, який тоді переозброїли на найсучасніші літаки-винищувачі 4-го покоління Су-27.

У 1998 році став єдиним льотчиком в історії України, який виконав трансатлантичний переліт з Миргорода до американської авіабази Сеймур Джонсон на винищувачі Су-27УБ.

1999 року полковник Іван Черненко брав участь в повітряному параді авіації країн НАТО. Отримав міжнародний сертифікат «Дисплей-пілота» (зареєстрований в Україні під № 2).

За весь період служби Іван Черненко опанував літаки шести типів та мав 2500 годин нальоту. Учасник міжнародних шоу та показів у Туреччині, Великій Британії, Болгарії, Румунії, Словаччині, Чехії. Серед учнів — Олександр Оксаненко, Федір Тищук.

У 2000 році командир авіаційної ескадрильї 831 ВАП звільнився зі служби. Працював льотчиком-інструктором в авіації однієї з країн в Африці, де загинув 15 квітня 2006 року внаслідок автокатастрофи.

Нагороди

орден «За мужність» III ступеня (23 листопада 1998) — за особисту мужність, виявлену під час виконання військового обов'язку;
орден Червоної Зірки;
Людина року за версією «Золота фортуна» (1998).

Примітки

Рід:Черненки. Родовід. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.
Тригуб, О. Людина, яка творила історію України / Олексій Тригуб // Крила України. — 2008. — 14—19 квіт. (№ 16). — С. 7.
Українські літаки над Америкою. День. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.
Незламні 30: 1998 рік. Армія FM. 31 травня 2021. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.
Олексій Тригуб (26 квітня 2022). Людина-легенда — це про Олександра Оксанченка. АрміяInform. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.
Указ Президента України від 23 листопада 1998 року № 1289/1998 «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом «За мужність»»

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Рід:Черненки. Родовід. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.

[ку-2] Тригуб, О. Людина, яка творила історію України / Олексій Тригуб // Крила України. — 2008. — 14—19 квіт. (№ 16). — С. 7.

[3] Українські літаки над Америкою. День. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.

[4] Незламні 30: 1998 рік. Армія FM. 31 травня 2021. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.

[5] Олексій Тригуб (26 квітня 2022). Людина-легенда — це про Олександра Оксанченка. АрміяInform. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.

[6] Указ Президента України від 23 листопада 1998 року № 1289/1998 «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом «За мужність»»