Цар-бо́мба або «Іван» (РДС-220) — термоядерний заряд потужністю близько 50 мегатонн у тротиловому еквіваленті, розроблений у СРСР у середині 1950-х років групою фізиків під керівництвом академіка І. В. Курчатова. До складу групи входили Андрій Сахаров, Віктор Адамський, Юлій Харито́н, Юрій Бабаєв, Юрій Трунов, Юрій Смирнов та ін. Випробовування термоядерної бомби здійснено 30 жовтня 1961 року над островом Нова Земля.
| Цар-бомба | |
|---|---|
| «Іван» або «цар-бомба» | |
| Інформація | |
| Країна | СРСР |
| Полігон | Нова Земля |
| 73°48′26″ пн. ш. 54°58′54″ сх. д. / 73.80722222224977713° пн. ш. 54.98166666669477820° сх. д.Координати: 73°48′26″ пн. ш. 54°58′54″ сх. д. / 73.80722222224977713° пн. ш. 54.98166666669477820° сх. д. | |
| Дата | 30 жовтня 1961 |
| Тип | Атмосферний |
| Висота | від 3700 до 4500 м |
| Пристрій | АН602 |
| Потужність | 58,6 мегатонн [максимум 100 мегатонн] |
| Цар-бомба | |
| Цар-бомба у Вікісховищі |
Конструювання бомби Редагувати
Початковий варіант бомби вагою 40 тонн було відкинуто конструкторами ДКБ-156 (розробники Ту-95). Тоді ядерники обіцяли зменшити її масу до 20 тонн, а авіатори запропонували програму відповідної модифікації Ту-16 і Ту-95. Новий ядерний пристрій за традицією, що була в СРСР, одержав кодове позначення «Ваня» або «Іван», а обраний носієм Ту-95 одержав назву Ту-95В
| Цей розділ потребує доповнення. (травень 2012) |
Остаточні параметри бомби були такими: маса — 27 тонн, довжина — 8 метрів, ширина — 2 метри. Вага парашутної системи — 800 кілограмів..
Засоби доставки Редагувати
Перші роботи почалися відразу після переговорів І. В. Курчатова з А. М. Туполєвим, який призначив керівником теми свого заступника з систем озброєння А. В. Надашкевича. У першій половині 1955 р. було погоджене габаритне й вагове креслення «Івана», а також компонувальне креслення його розташування. Як і передбачалося, маса бомби становила 15% злітної маси літака, але її розміри вимагали зняття фюзеляжних паливних баків. Успішно вирішили й проблему управління скиданням бомби. Автоматика забезпечувала синхронне відкриття всіх трьох замків[джерело?].
17 березня 1956 р. було видано постанову Ради Міністрів СРСР, відповідно до якої ДКБ-156 мало взятися за переобладнання Ту-95 у носій ядерних бомб великої потужності. Ці роботи здійснювались у льотно-дослідницькому інституті імені М. М. Громова (м. Жуковському) з травня по вересень. Льотні випробовування виконувалися під керівництвом полковника С. М. Куликова до 1959 р[джерело?].
Носія «супербомби» було створено, але реальні випробовування відклали з політичних міркувань: Хрущов збирався до США, і в «холодній війні» настала пауза. Ту-95В перегнали на аеродром в Узині, де він застосовувався як навчальний літак і вже не обліковувався як бойова машина.
Випробування Редагувати
1961 року, із початком нового витка «холодної війни», випробовування «супербомби» знову стали актуальними. Підготовлений Ту-95В перегнали на північний аеродром у Ваенге. Незабаром він зі спеціальним термозахисним покриттям білого кольору і бомбою на борту, пілотований екіпажем на чолі з льотчиком Дурновцовим, узяв курс на Нову Землю. Випробовування найпотужнішої у світі термоядерної бомби відбулося 30 жовтня 1961 р. Бомбу скинули з Ту-95В з висоти 10500 метрів, а вибухнула вона на висоті 4500 м[джерело?]. Літак труснуло, а екіпаж одержав дозу радіації[джерело?]. Потужність вибуху за різними оцінками склала від 75 до 120 мегатон[джерело?]. Хрущову доповіли про вибух бомби потужністю 100 мегатон, і саме цю цифру він називав у своїх виступах[джерело?]. Для порівняння: Сонце випромінює за одну секунду 5000 мегатон енергії[джерело?].
Результати вибуху заряду, який на Заході назвали «цар-бомба», вражали — ядерний «гриб» вибуху піднявся на висоту 64 кілометри (за даними американських станцій спостереження)[джерело?], ударна хвиля, яка утворилася внаслідок вибуху, тричі обійшла земну кулю[джерело?], а електромагнітні випромінювання вибуху стали причиною перешкод радіозв'язку протягом однієї години.
Доцільність реального застосування такої зброї на війні обговорюється дотепер[джерело?]. Багато хто вважає[хто?], що для досягнення стратегічної переваги набагато ефективніше використовувати менші ядерні заряди, ніж випалювати все живе на сотні кілометрів.
Примітки Редагувати
- http://www.airwar.ru/enc/bomber/tu95v.html [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Ту-95В
- The Tsar Bomba ("King of Bombs"). Процитовано 10 жовтня 2010. «from fireball radius scaling laws, one would expect the fireball to reach down and engulf the ground ... In fact, the shock wave reaches the ground ... and bounces upward, striking the bottom of the fireball, ... preventing actual contact with the ground.»
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Tsar Bomba |
- Nukemap by Alex Wellerstein [ 28 серпня 2015 у Wayback Machine.] — картографічне моделювання впливу під час ядерного випробування Цар-бомби на Новій Землі. (англ.)
- Big Ivan, The Tsar Bomba (“King of Bombs”) [The World's Largest Nuclear Weapon]. The Nuclear Weapon Archive: A Guide to Nuclear Weapons (англ.). 3 вересня 2007. Архів оригіналу за 19 травня 2012.
- Лебедев, Валерий. Как Никита показал Америке кузькину мать (рос.). оригіналу за 8 лютого 1998. Процитовано 03-08-2019.
- Котляр, Павел (30 листопада 2015). . Газета.ru (рос.). Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 2 серпня 2019.
- . ТАСС (рос.). ФГУП «ИТАР−ТАСС». 29 жовтня 2016. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 03-08-2019.
- . РИА «Новости» (рос.). 30 жовтня 2016. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 03-08-2019.
- . «Военный паритет» — Военная страница братьев Николаевых (рос.). Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 2 лютого 2019.
- . «Военный паритет» — Военная страница братьев Николаевых (рос.). Архів оригіналу за 2 вересня 2016. Процитовано 2 лютого 2019.