Хаура (бенг. হাওড়া, англ. Howrah або Haora) — місто в індійському штаті Західний Бенгал, адміністративний центр округу Хаура, розташоване на західному березі протоки Хуґлі навпроти міста Колката.
| Хаура হাওড়া Howrah | |
|---|---|
| Координати: 22°34′25″ пн. ш. 88°19′30″ сх. д. / 22.57361° пн. ш. 88.32500° сх. д. | |
| Країна | Індія |
| Штат | Західний Бенгал |
| Округ | Хаура |
| Площа | |
| - Повна | 51,74 км² |
| Висота над р.м. | 12 м |
| Населення (2001) | |
| - Усього | 1 007 532 |
| - Густота | 19 496/км² |
| Часовий пояс | UTC+5:30 |
| Вебсайт: hmc.org.in | |
| Хаура | |
Історія Редагувати
Історія Хаури сягає XVI століття. Венеціанський мандрівник Цезар де Федерічі, який відвідав Індію в 1565-1579 роках, згадує у своїх записах 1578 року місце Баттор. За його описом, це було місце, до якого могли дійти великі кораблі по Хуґлі, й де розташовувалися доки для розвантаження і навантаження товарів цих суден. Це місце ототожнюється з сучасним місцем розташування Хаури.
1713 року рада Бенгалії Британської Ост-Індської компанії, після вступу імператора Фарруксіяра на престол Делі направила до нього делегацію з клопотанням про передачу під контроль компанії п'яти сіл на західному березі річки Хуґлі й тридцяти сіл на східному. Список сіл позначено в консультаційній книзі бенгальської ради від 4 травня 1714 року. П'ятьма селами на західному березі були: Саліка, Хаура, Касундеах, Рамкрішнапур і Батор, всі села були на території сучасної Хаури. Клопотання було задоволено за винятком цих п'яти сіл. До 1728 року більшість сіл у цьому районі належали до однієї з двох зон: Бурдван або Мухамманд Амінпур. Після Битви при Плессі відповідно до договору, підписаного з навабом Бенгалії Миром Касимом 11 жовтня 1760 року, район Хаура перейшов під контроль Ост-Індської Компанії. У 1787 році було створено район Хуґлі, і до 1819 року до нього було включено всю сучасну територію Хаури.
Зі створенням Хаурського залізничного вокзалу 1854 року почалося бурхливе промислове зростання міста. У 1855 році почала роботу перша джутова фабрика, до 1870 року поблизу станції працювало вже п'ять джутових виробництв.
До 1914 року майже всі великі міста Індії були з'єднані залізницею, а збільшення попиту на рухомий склад і його ремонт призвели до створення в місті залізничних ремонтних майстерень. Бум машинобудування тривав до кінця Другої світової війни й призвів до швидкої безконтрольної урбанізації - появи районів нетрів навколо промислових підприємств.
Демографія Редагувати
За даними індійського перепису 2001 року в Хаурі проживає 1 008 704 осіб. Чоловіки становлять 54 % населення, жінки 46 %. Рівень грамотності в місті становить 77 %, що вище за середнє значення по країні в 59,5 %; грамотність серед чоловіків становить 81 %, серед жінок 73 %. У Хаорі 9 % населення віком до 6 років.
Примітно, що за даними індійського перепису 1896 року в місті мешкало лише 84 069 осіб, 1901 року в Хаурі мешкало вже 157 594 особи. Таке стрімке зростання чисельності пояснюється швидким промисловим зростанням і наявністю великої кількості вакантних робочих місць. У цей період відбувається 100% збільшення чоловічого населення, в той час як чисельність жіночого населення зросла лише на 60%.
Визначні місця Редагувати
Район Шибпур у Хаурі вже впродовж століть асоціюється з величезним деревом - Великим баньяном, що має найбільшу площу крони у світі. Баньян продовжує рости й донині, займаючи все нові квартали міста.
1786 року британці заснували Індійський ботанічний сад, розташований між Великим баньяном і річкою Хуглі.
Розташований у Шибпурі Бенгальський інженерний коледж є другим найстарішим інженерним коледжем в Індії.
У Рамраджаталі розташований відомий храм Рами, великі богослужіння проводяться тут щороку в останню неділю місяця Шравана.
Недалеко від залізничного вокзалу розташоване велике озеро Сантрагачхі, яке у зимовий час приваблює багато перелітних птахів. Свистач індійський є найчисленнішим видом, представленим тут. Міністерство лісового господарства штату Західний Бенгал має намір заснувати охоронну природну зону на території озера.
Література Редагувати
- Bhattacherje, S. B. (2009). Encyclopaedia of Indian Events & Dates. Sterling Publishers Pvt. ISBN 978-81-207-4074-7.
- Gunguly, C. K.; Battarcharya, S. K. (2000). The Design Methodology and Construction Technique of 457 m Span Cable Stayed Bridge (Dead Load Composite) at Vidyasagar Setu. У Dayaratnam, P. Cable stayed, supported, and suspension bridges (Universities Press (India)). с. 113–4. ISBN 978-81-7371-271-5.
- Holmström, Mark (1984). Industry and Inequality: The Social Anthropology of Indian Labour. Cambridge University Press. ISBN 0-521-26745-5. Процитовано 29 грудня 2008.
- Lach, Donald Frederick (1977). Asia in the Making of Europe. University of Chicago Press. ISBN 0-226-46731-7. Процитовано 28 грудня 2008.
- O'Malley, L. S. S.; Chakravarti, Monmohan (1909). Bengal District Gazetteers: Howrah. Bengal Secretariat Book Depot.
- Sen, Samita (1999). Women and Labour in Late Colonial India: The Bengal Jute Industry. Cambridge University Press. ISBN 0-521-45363-1. Процитовано 29 грудня 2008.
Посилання Редагувати
| Це незавершена стаття з географії Індії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |