Хабарництво — одержання службовою особою, а також давання їй хабара з метою одержання певних вигід протизаконним порядком.
Розповсюдження Редагувати
Бюрократичні системи особливо сприятливі на хабарі.
Законодавче визначення Редагувати
Кримінальний кодекс України визнає приймання чи давання хабара як злочини. Явище хабарів було дуже поширене в СРСР, незважаючи на високі кари, і залишилося поширеним в Україні. Частина службовців і впливових осіб, попри ризик бути покараним, вдається до хабарів як засобу швидкого й легкого збагачення. В українській мові 18 −19 століття хабарників називали дряпічками або здирниками.
В українському законодавстві Редагувати
Примітки Редагувати
- Походить, певне, від слова драпач — шаповал, який очищає виготовлену шкіру від шерсті дротяною щіткою. Котляревський І. Енеїда/ ком. О.Ставицького; мал. А. Базилевича. — Київ: Радянська школа, 1989. [ 20 червня 2012 у Wayback Machine.]
Література Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання на тему: Хабарництво |
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Посилання Редагувати
- Підкупство // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1379. — 1000 екз.
| Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |