Інжи́р, фі́гове де́рево, фі́га, смоківни́ця, смо́ква (Ficus carica) — субтропічна листопадна рослина роду фікус (Ficus).
| Інжир | |
|---|---|
| Листки і плоди інжиру | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
| Родина: | Шовковицеві (Moraceae) |
| Рід: | Ficus |
| Вид: | Інжир (F. carica) |
| Біноміальна назва | |
| Ficus carica L., 1753 |
Ареал ред.
Інжир поширений у країнах Середземномор'я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму це дерево вирощують у відкритому ґрунті як цінну плодову культуру, що дає винні ягоди. Є свідчення про культивування в Полтавській,
Дніпропетровській, Запорізькій, Сумській, Закарпатській та Івано-Франківській областях.
Квітки та суцвіття ред.
Квітки маленькі, одностатеві, з довгими стилодіями у маточкових квіток. Формули квіток: та
Суцвіття за виглядом схожі на грушу з дірочкою на верхівці. Суцвіття — сиконій. Сиконії всередині порожнисті, а квітки сидять на їх внутрішніх стінках. У кожному суцвітті зав'язуються і чоловічі, і жіночі квітки. На одних деревах жіночі квітки не плодоносять, і рослина виходить чоловічою, на інших — чоловічі квітки перетворюються на лусочки, і такі особини функціонують як жіночі. Сиконії, які розвиваються на чоловічих деревах, називають капріфігами. Вони менші за розміром, ніж жіночі, і залишаються твердими, поки не впадуть.
У капріфігах відкладають яйця крихітні оси-бластофаги (Blastophaga psenes). Комахи, що завершили свій розвиток, вилазять із суцвіття, забруднені пилком, і летять до жіночих сиконіїв. Так відбувається запилення інжиру. Сучасні сорти нерідко обходяться без запилення, але розмножувати їх доводиться саджанцями і корінцями.
Плоди ред.
Супліддя інжиру покриті тонкою шкіркою з дрібними волосками. На верхівці супліддя розміщене вічко, прикрите лусочками. Супліддя інжиру мають дуже багату кольорову гаму — від жовтого до чорно-синього кольору. Все залежить від сорту. Проте частіше трапляються жовто-зелені супліддя. Формою вони скидаються на грушу, а розмірами — на волоський горіх або навіть удвічі більше. Нестиглі супліддя містять їдкий молочний сік, тому вони неїстівні. У супліддях є багато крихітних плодів — що за морфологічним типом є паракарпним горішком, на смак вони помірно солодкі. Свіжі плоди інжиру мають до 24 % цукру, а сушені — до 37 %. В них є також органічні кислоти, дубильні речовини, білки, жири.
Плоди інжиру їдять у свіжому, сушеному та консервованому вигляді. Зі свіжих плодів варять варення та джем.
Вирощування ред.
У рослини великі лопатеві листки, що опадають на зиму. У кімнатній культурі вона здатна давати плоди, які частіше дозрівають у кінці літа або восени, іноді навесні. Інжир розмножують зимовими (без листя) і літніми (зеленими) живцями. Зимові живці зрізують з одно- чи дволітніх пагонів і садять рано навесні, до розпускання бруньок, у легку землю. Зелені саджанці садять у кінці весни — на початку літа в пісок і тримають до вкорінення у вологому середовищі під стаканом або іншим скляним укриттям. Улітку тримають на світлих підвіконнях при рясному поливанні, узимку — у прохолодному місці при вельми помірному поливанні, аби лише зовсім не пересохла земля. До трирічного віку щорічно навесні, до початку інтенсивного росту, пересаджують в дерново-перегнійний ґрунт. Дорослі рослини пересаджують через два-три роки в широкий посуд, у важчу землю.
Шкідники ред.
Цікаве ред.
У парфумерії використання аромату інжиру (плодів та листя) започаткувала французька парфумерка Олівія Джакобетті у парфумах Premier Figuier (L'Artisan Parfumeur) та Philosykos (Diptyque).
Див. також ред.
Примітки ред.
- . Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 14 жовтня 2020.
- . Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 14 жовтня 2020.
- «ИНЖИР. СЕВЕР УКРАИНЫ. УРОЖАЙ 2019», Обзор деревьев инжира 4 октября. Север Украины, Сумская обл. // блог в youtube «Family hobby»
- . Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 30 вересня 2014.
- . Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 30 вересня 2014.
- Olivia Giacobetti et son IXe caméléon. LEFIGARO (фр.). 20 травня 2009. Процитовано 4 січня 2023.
Джерела ред.
- СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА [ 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
Посилання ред.
- Смоковниця звичайна // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 404. — ISBN 5-88500-055-7.
- СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА [ 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія
- Смоква, смоківниця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1782. — 1000 екз.
| Це незавершена стаття про квіткові рослини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |