Фу́зія (від лат. fusio — «злиття») — лінгвістичний термін, який означає тісне з'єднання змінюваного кореня з багатозначними нестандартними афіксами, що приводить до стирання меж між морфемами.
Термін було запроваджено Е. Сепіром у книзі «Мова» (1921).
Явище фузії можна показати на такому прикладі:
- українське слово нога з різними афіксами демонструє змінюваність кореня:
Так само фузія є наочною при відмінюванні частин мови:
Фузія — явище, протилежне аглютинації.
За принципом фузії-аглютинації відповідно мови поділяють на фузійні та аглютинаційні.
Індоєвропейські мови історично за походженням є фузійними, хоча зараз багато з них тяжіють до аналітизму, так фузія слабше виражена у сучасних романських на відміну від латини, у сучасній англійській у порівнянні з німецькою і в них обох в порівнянні до давньогерманської і т. ін.
Класичними зразками фузійних мов є слов'янські, зокрема українська, та балтійські мови.
Див. також Редагувати
Джерела і література Редагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 12, К., 1985, стор. 71
- Реформатский А. А. Введение в языкознание., М., 1955, стор. 210—215