Фрідріх Паррот

Йоганн Якоб Фрідріх Вільгельм Паррот (нім. Johann Jacob Friedrich Wilhelm Parrot; 14 жовтня 1791 — 15 січня 1841) — балтійський німецький натураліст, дослідник і альпініст, який жив і працював у Дерпті (сьогодні Тарту, Естонія) у тодішній Ліфляндській губернії Російської імперії. Піонер російського та естонського наукового альпінізму, Паррот відомий тим, що очолив першу в історії експедицію на вершину гори Арарат.

Фрідріх Паррот
нім. Johann Jakob Friedrich Wilhelm Parrot
Народився	14 жовтня 1791(1791-10-14) Карлсруе, Маркграфство Баден^d, Священна Римська імперія
Помер	15 (27) січня 1841 (49 років) або 15 січня 1841(1841-01-15) (49 років) Тарту, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Поховання	цвинтар Рааді
Країна	Російська імперія
Місце проживання	Німеччина
Діяльність	мандрівник-дослідник, фізик, викладач університету, лікар, альпініст, ботанік, біолог, натураліст
Галузь	природнича історія
Alma mater	Дерптський імператорський університет^d і Перша Ризька державна гімназія^d
Науковий ступінь	доктор наук
Знання мов	німецька
Заклад	Дерптський імператорський університет^d
Членство	Петербурзька академія наук
Посада	ректор
Батько	Георг Фрідріх Паррот^d
Діти	Bertha Zoege von Manteuffel^d, Moritz Friedrich von Parrot^d і Piers Friedrich von Parrot^d
Медіафайли у Вікісховищі

Рання кар'єра

Народився в Карлсруе у маркграфстві Баден. Він був сином Георга Фрідріха Паррота, першого ректора Дерптського університету (сьогодні Тартуський університет). Він вивчав медицину та природничі науки в Дерпті, а в 1811 році разом з Моріцем фон Енгельгардтом здійснив експедицію до Криму та Кавказу. Там він за допомогою барометра виміряв різницю в рівні Каспійського і Чорного морів. Після повернення був призначений помічником лікаря, а в 1815 році — хірургом російської імператорської армії. У 1816 і 1817 роках відвідав Альпи і Піренеї. У 1821 році він став професором фізіології та патології, потім у 1826 році професором фізики Дерптського університету.

Підкорення Арарату

Після російсько-перської війни 1826—1828 років гора Арарат перейшла під контроль Росії за умовами Туркманчайського договору. Паррот зрозумів, що тепер створені умови для того, щоб підкорити вершину гори. З командою студентів Паррот покинув Дерпт у квітні 1829 року і вирушив на південь до російського Закавказзя та Вірменії, щоб піднятися на Арарат. Проєкт отримав повне схвалення царя Миколи I, який надав експедиції військовий супровід.

По дорозі до окупованої Вірменії Паррот і його команда розділилися на дві частини. Більша частина команди вирушила до Моздока, тоді як Паррот, Максиміліан Бехагель фон Адлерскрон і військовий ескорт Шютц вирушили до річки Манич і Калмицького степу, щоб провести подальші дослідження рівнів між Чорним і Каспійським морями. Обидві команди возз'єдналися в Моздоку і рушили на південь, спочатку до Грузії, потім до Вірменської області. Спалах чуми на околицях Єревана затримав експедицію, і команда відвідала східну грузинську провінцію Кахетія, поки епідемія не вщухла. Потім вони поїхали з Тифліса до Ечмайдзина, де Паррот познайомився з Хачатуром Абовяном, майбутнім вірменським письменником і національним громадським діячем. Для експедиції Парроту потрібен був місцевий гід і перекладач. Вірменський Католікос Єпрем І доручив Абовяну виконувати ці завдання.

У супроводі Абовяна Паррот і його команда перетнули річку Аракс в Сурмалинський повіт і попрямували до вірменського села Ахурі (сучасний Єнідоган), розташованого на північному схилі Арарату на висоті 1200 м над рівнем моря. Дотримуючись поради Арутюна Аламдаряна з Тифлісу, вони стали базовим табором у монастирі Св. Акопа на висоті 1943 м. Паррот і Абовян були одними з останніх мандрівників, які відвідали Ахурі та монастир перед тим, як катастрофічний землетрус повністю зруйнував обох у травні 1840 року Їх перша спроба піднятися на гору північно-східним схилом зазнала невдачі через відсутність теплого одягу.

Через шість днів за порадою Степана Ходжіанца, старости села Ахурі, спробували піднятися з північно-західного боку. Після досягнення висоти 4885 м вони повернули назад, тому що не досягли вершини до заходу сонця. У супроводі Абовяна, двох російських солдатів і двох вірменських селян Паррот піднявся на вершину з третьої спроби о 3:15 вечора 9 жовтня 1829 року. Абовян викопав ополонку в льоду і поставив дерев'яний хрест. Він підійняв шматок льоду з вершини і поніс його з собою в пляшці, вважаючи воду святою. 8 листопада Паррот і Абовян піднялися на Малий Арарат. Паррот після експедиції організував надання Абовяну російської державної стипендії для навчання в Дерптському університеті в 1830 році.

Подальше життя

У 1837 році Парро вирушив до Торніо в північній частині Великого князівства Фінляндського, щоб спостерігати коливання маятника і земний магнетизм. Він винайшов газометр і баротермометр. У Лівонії він популяризував каталонський сонячний годинник, невеликий циліндричний інструмент кишенькового розміру приблизно 8 см в довжину і 1,5 см в діаметрі. 

Паррот помер у Дерпті в січні 1841 року й похований на цвинтарі Рааді. У нього залишилася донька Анна Магарета Паррот, яка вийшла заміж за Конрада Якоба Штрауха. Їхні нащадки зараз проживають в Австралії.

Почесті та спадщина

• Листяне дерево Parrotia названо на честь Паррота.
• Пік Парротшпітце в Пеннінських Альпах названий на честь Паррота.
• На його честь названо пік Паррота поблизу піка імені Тартуського університету (Тарту Ülikool 350) у горах Паміру в Таджикистані.
• У 1935 році Міжнародний астрономічний союз назвав кратер на видимому боці Місяця на честь Паррота.
• Документальний фільм 2011 року «Подорож на Арарат» про експедицію Паррота й Абовяна на гору Арарат був знятий в Естонії режисером Ріхо Вестріком. Він був показаний на Міжнародному кінофестивалі «Золотий абрикос» в Єревані в 2013 році

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #100240445 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. National Library of Israel Names and Subjects Authority File
   d:Track:Q106509962
3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
4. Troelstra, Anne S. (17 січня 2017). Bibliography of Natural History Travel Narratives. BRILL. с. 332. ISBN 9789004343788. 
5. (рос.). Russian Academy of Sciences. 2 грудня 2002 http://www.ras.ru/win/db/show_per.asp?P=.id-51670.ln-ru.dl-.pr-inf.uk-12.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
6. Randveer, Lauri. How the Future Rector Conquered Ararat. University of Tartu. 
7. Giles, Thomas (27 квітня 2016). Friedrich Parrot: The man who became the 'father of Russian mountaineering'. Russia Beyond the Headlines. 
8. Ketchian, Philip P. (13 жовтня 2011). Ararat Redux: Abovian, Prof. Parrot and First Ascent. The Armenian Mirror-Spectator. 
9. Parrot, Friedrich (2016). Journey to Ararat. London: Gomidas Institute. с. vii. ISBN 978-1909382244. 
10. Parrot, p. viii.
11. Parrot, p. 14.
12. Parrot, p. x.
13. Parrot, pp. 19—30.
14. Parrot, pp. 52—66.
15. Parrot, p. 93.
16. Parrot, p. 103.
17. Ketchian, Philip K. (24 грудня 2005). . The Armenian Weekly 71 (52). Архів оригіналу за 8 вересня 2009. 
18. Parrot, p. 139.
19. Parrot, pp. 141—142.
20. Parrot, pp. 183—184.
21. Parrot, p. xxi.
22. Coombes, Allen J. (2012). The A to Z of plant names. USA: Timber Press. с. 312. ISBN 9781604691962. 
23. Peck, Edward (2002). Ararat: Another Controversial First Ascent. Alpine Journal: 207. Процитовано 22 жовтня 2019. 
24. Külmoja, Inga (24 серпня 2012). Remote Peak Named after Tartu Conquered Again. University of Tartu Blog. Процитовано 22 жовтня 2019. 
25. Фрідріх Паррот. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program. 
26. . Looduskalender.ee. 29 березня 2014. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017. 
27. Ter-Sahakian, Karine (29 березня 2014). Armenian community of Estonia: A look into the future. PanARMENIAN.Net. Процитовано 11 жовтня 2017. 
28. . Golden Apricot International Film Festival. July 2013. Архів оригіналу за 4 August 2017. Процитовано 24 вересня 2016.