Фердина́нд Гео́рг Вальдмю́ллер (нім. Ferdinand Georg Waldmüller) (15 січня 1793, Відень — 23 серпня 1865, Гінтербрюль, поблизу Медлінгу) — один з найвідоміших австрійських художників XIX століття.
| Фердинанд Георг Вальдмюллер | |
|---|---|
| Ferdinand Georg Waldmüller | |
| | |
| Автопортрет. 1828 р. | |
| Народження | 15 січня 1793 Відень, Габсбурзька монархія |
| Смерть | 23 серпня 1865 (72 роки) |
| Гінтербрюльd, Медлінг, Нижня Австрія, Австрія | |
| Поховання | Waldmüllerparkd |
| Національність | австрієць |
| Країна | підданний Австрійської імперії |
| Жанр | пейзаж, портрет, натюрморт |
| Навчання | Віденська академія мистецтв |
| Діяльність | художник, письменник, педагог |
| Напрямок | реалізм, бідермайєр |
| Відомі учні | Францішек Тепа і Anton Ebertd |
| Твори | Вікісховище |
| | |
| Фердинанд Георг Вальдмюллер у Вікісховищі |
Видатний пейзажист і портретист, майстер натюрморту та жанрового живопису, піонер пленерного живопису, Фердинанд Вальдмюллер і в другій половині століття залишався головою суворої реалістичної школи. У своїх полемічних статтях 1846—1857 він виступив проти традиційної академічної освіти і ратував за закриття Академії, хоча сам він був її вихованцем (1807—1813), а пізніше (1829—1858) і викладачем.
Біографія ред.
З 1807 по 1813 рік Вальдмюллер періодично відвідував заняття у віденській академії мистецтв, де вчився у Губерта Маурера та Йоганна Батіста Лампі. Тоді він заробляв на життя портретами-мініатюрами, а в 1811 році отримав посаду вчителя малювання в будинку графа Гюлая в Загребі. Тут він познайомився зі своєю першою дружиною — співачкою придворної опери Катаріною Вайднер[de], сестрою художника-портретиста Йозефа Вайднера. Весілля відбулося в 1814 році.
Подружжя Вальдмюллерів багато подорожувало по різних містах, де виступала Катаріна, зокрема у Бадені, Брно, Празі. Вальдмюллер в цей час оформлював театральні декорації. У 1814 році Катаріна отримала запрошення до віденського Театру біля Каринтських[de]. У 1818 році Вальдмюллер брав уроки живопису олією у Йозефа Ланге[de], додатково займався пейзажем під керівництвом Йоганна Непомука Шедльбергера. Портрети залишалися головним жанром у творчості художника. У 1822 році портрети роботи Вальдмюллера виставлялися на виставці в Академії св. Анни.
У 1825—1844 роках Вальдмюллер зробив декілька навчальних поїздок до Італії. У 1829 році отримав посаду хранителя картинної галереї в академії і звання професора. У 1830 р. він вперше відвідав Париж. У наступні роки художник створив кілька пейзажів Бад-Ішль, де він відпочивав влітку, і віденського Пратеру. У 1835 році Вальдмюллер отримав звання радника Академії, а в 1836-му разом з художником Йозефом фон Фюріхом Вальдмюллер склав каталог картинної галереї. Проте відносини з Академією мистецтв у Вальдмюллера зіпсувалися, оскільки він віддавав перевагу малюванню з натури замість академічного копіювання старих майстрів. Реформаторські пропозиції Вальдмюллера коштували йому спочатку художньої майстерні в академії, а потім і посади.
Розлучившись з першою дружиною в 1834 році, в 1851 році Вальдмюллер одружився з модисткою Анною Баєр. Опинившись у складній фінансовій ситуації в 1854 році, він був змушений виставити свої роботи в салоні мод своєї дружини. Міжнародне визнання знову прийшло до Вальдмюллера на виставці в Букінгемському палаці у Лондоні в 1856 році, на виставці історії мистецтва в Кельні в 1861 році, на міжнародній художній виставці в Лондоні в 1862 році і, зрештою, 1864 року гнів на милість змінив й імператор Франц Йосиф I.
Найвідомішими учнями Фердинанда Вальдмюллера є Ганс Канон[de], Антон Ромако[de] і Адам Бреннер[de]
Творчість ред.
Творчість Фердинанда Вальдмюллера є важливою віхою в історії живопису XIX століття. Його твори мали великий успіх, але він сам постійно перебував у скрутному матеріальному становищі. Ідеалом художника була не уявна реальність, а точність у трактуванні деталей — пишних форм, оповитих прозорим світлом. У виборі сюжетів Вальдмюллер все більше схилявся до тем, взятих зі світу повсякденності, — у пейзажі його приваблюють лу́ки Пратеру або Віденський ліс; моделі для своїх портретів він знаходить у віденському суспільстві передреволюційного періоду (до революції 1848); в своїх натюрмортах він зображує квіти і плоди віденських садів, а в жанрових картинах — життя городян або селян з околиць Віденського лісу.
Незважаючи на його схильність до найсуворішої точності і віртуозності зображення, в його картинах завжди є якась духовна субстанція. Тонкою гармонією дихає куточок природи на невеликій картині із зібрання О. Рейнхарта (1832, Вінтертур). На портреті Луїзи Мейер (1836, Мюнхен) і парному до нього портреті її чоловіка (Нюрнберг, музей) ми бачимо втілення двох зовсім різних темпераментів і раптом виявляємо, що саме з цієї несхожості і народжується їх глибокий духовний зв'язок. Натюрморт «Виноградна лоза» (1642, Відень, Австрійська галерея у Бельведері) — де сонячні промені пронизують виноград, немов символізуючи пізню осінь.
У картині «Рання весна у Віденському лісі» (1864, Західний Берлін, Національна галерея) природа, що пробуджується гармонійно поєднується з дітьми, які збирають квіти (зразок справжньої поезії). Сьогодні Вальдмюллер вважається одним з найяскравіших художників епохи бідермайєра; найзначніше зібрання його робіт знаходиться в Австрійській галереї в Бельведері (Відень).
Вшанування імені ред.
На честь Фердинанда Георга Вальдмюллера в 1913 році в парку біля віденської ратуші був зведений пам'ятник роботи Йозефа Енгельгарта. На закритому католицькому цвинтарі Мацляйнсдорф, де похований Фердинанд Вальдмюллер, у 1923 році був розбитий парк, що був названий його ім'ям. Ім'ям художника названий також один із провулків Відня. До 100-річчя від дня смерті Вальдмюллера була випущена спеціальна поштова марка.
Галерея ред.
Примітки ред.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118628674 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Dr. Constant v. Wurzbach Waldmüller, Ferdinand Georg // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 52. — S. 189.
- Österreichisches Biographisches Lexikon 1815–1950 — ÖAW.
- http://knerger.de/html/waldmuelbild__kunst_82.html
Джерела ред.
- Arthur Roessler/Gustav Pisko: Ferdinand Georg Waldmüller. Sein Leben, sein Werk und seine Schriften. 2 Bände. Wien 1907
- Kurt Karl Eberlein: Ferdinand Georg Waldmüller. Das Werk des Malers. Berlin 1938
- Bruno Grimschitz: Ferdinand Georg Waldmüller. Leben und Werk. Wien 1943
- Maria Buchsbaum: Ferdinand Georg Waldmüller. Salzburg 1976
- Klaus Albrecht Schröder: Ferdinand Georg Waldmüller. München: Prestel-Verlag, 1990
Посилання ред.
- Біографія Вальдмюллера [ 9 серпня 2016 у Wayback Machine.]