Фазови́й перехі́д дру́гого ро́ду за класифікацією Еренфеста — фазовий перехід, при якому значення похідних від термодинамічних потенціалів змінюються неперервно, а значення їхніх других похідних — стрибком.
До фазових переходів другого роду належать, наприклад, перехід між феромагнітним і парамагнітним станом, сегнетоелектриком і діелектриком тощо.
Пониження симетрії Редагувати
Фазові переходи другого роду дуже часто супроводжуються пониженням симетрії у низькотемпературній фазі. Так, високотемпературний парамагнітний стан ізотропний, тобто має найвищу можливу симетрію. Низькотемпературний феромагнітний стан характеризується виділеним напрямом, що збігається із напрямом магнітного моменту. Аналогічно при переході від високотемпературного стану в низькотемпературний у сегнетоелектриках змінюється симетрія кристалічної ґратки.
Поведінка параметра порядку в рамках теорії Ландау Редагувати
Фазовий перехід другого роду зазвичай можна описати феноменологічним параметром порядку. У високотемпературному стані параметр порядку дорівнює нулю. При пониженні температури від точки фазового переходу параметр порядку починає неперервно зростати. Залежність вільної енергії від параметру порядку можна виразити формулою
де — параметр порядку, і — певні коефіцієнти. При температурі фазового переходу параметр повинен дорівнювати нулю. Його можна розкласти в ряд за степенями відхилення температури від температури фазового переходу
У такому випадку точка при підкритичних температурах стає точкою максимуму вільної енергії, а при надкритичних температурах — точкою мінімуму вільної енергії. При підкритичних температурах максимум при нульовому значенні параметра порядку оточений двома мінімумами при значеннях параметра порядку
Стан системи випадковим чином скочується в один із двох мінімумів вільної енергії — відбувається спонтанне зниження симетрії. Мінімуми тим далі відходять від точки , чим нижча температура.
Література Редагувати
- Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.
| Це незавершена стаття з фізики. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |