«Улісс» (англ. Ulysses) — автоматичний космічний зонд, створений для дослідження високоширотних районів Сонця. Був запущений 6 жовтня 1990 року на шатлі «Діскавері» (місія STS-41). Запуск спершу планувався на 1986 рік (місія STS-61-F) та було відкладено через катастрофу шатла «Челленджер»). Вивчав світило під час зближень в 1994/1995, 2000/2001 та 2007/2008. Крім того зонд мимобіжно вивчив кілька комет. Космічний апарат був спільним проектом НАСА і Європейського космічного агентства (ЄКА). 30 червня 2009 стало останнім днем операційної діяльності зонду.
Для вивчення Сонця на всіх широтах зонд повинен був змінити нахил орбіти і покинути площину екліптики Сонячної системи. Щоб досягти потрібного високого нахилу орбіти (близько 80°), що значно перевищувало швидкісні можливості призначеної ракети-носія і самого космічного апарата та подолати інерцію розгінного блоку (яка була необхідна аби запустити всі космічні апарати з шатлу), здійснено гравітаційний маневр навколо Юпітера. Через значне віддалення від зірки Улісс не міг живитися від сонячних панелей, замість них було задіяно радіоізотопний термоелектричний генератор (РТГ).
Первісно, через його тривалі і непрямі траєкторії до Сонця, космічний апарат називався Одіссей на честь героя давньогрецького міту — Одіссея. Проте згодом на прохання ЄКА апарат перейменували на латинізовану форму його імені — Улісс («Одіссей» латиною), в честь не лише героя Гомера, а й з посиланням на пекло в Комедії Данте.
Характеристики Редагувати
Маса «Улісса» — близько 370 кг в момент старту, в тому числі 55 кг наукової апаратури. Розміри основного корпусу складають 3,2 × 3,3 × 2,1 метрів, потужність термоелектричної установки (що працює на плутонії-238) — до 285 Вт з поступовим зниженням, швидкість роботи передавача — до 1024 біт / с.
Наукове обладнання апарату забезпечує вимірювання характеристик космічного пилу , космічних променів, сонячного вітру, проведення плазмових експериментів і магнітометричні вимірювання .
Траєкторія Редагувати
Траєкторія польоту апарату була спроектована таким чином, щоб «Улісс» пролетів повз Юпітер . Це викликано тим, що безпосереднє виведення апарата на околосолнечную полярну орбіту зажадало б занадто великих витрат палива. Тому був використаний гравітаційний маневр в поле тяжіння планети, що дозволило попутно отримати ряд цінних відомостей про Юпітері.
8 лютого 1992 а космічний апарат «Улісс» пройшов на висоті шести радіусів над Юпітером, за рахунок гравітаційного поля якого зробив пертурбаційний маневр для виходу з площини екліптики (площина, в якій обертаються навколо Сонця планети), і попрямував спочатку до областям міжпланетної плазми з боку південного полюса Сонця (вимірювання в цих областях тривали з травня по вересень 1994 р.), а потім до областей з боку північного полюса (тут вимірювання проводилися з травня по вересень 1995 года) . Дані дослідження проводилися в період сонячного мінімуму .
Наступне проходження полярних областей Сонця довелося на вересень -грудень 2000 року (південний полюс) і 2001 року (північний полюс). Дане проходження вже довелося на період сонячного максимуму.
У зв'язку з тим, що місія в лютому 2004 р. була продовжена до березня 2008 (а в листопаді 2007 р. — до березня 2009 року), у Улісса з'явилася можливість здійснити ще один виток навколо Сонця. Південний полюс Улісс вже досліджував у листопаді 2006 р. — квітні 2007 р., а з січня 2008 р. почав дослідження північного полюса.
Основні дати Редагувати
У ході місії Улісса були наступні основні події :
- 6 жовтня 1990 року, 11:47:16 UT — запуск апарату;
- 8 лютого 1992 — проходження гравітаційного поля Юпітера і використання його для додаткового прискорення ;
- 26 червня — 5 листопада 1994 р. — перше проходження південного полюса Сонця;
- 13 вересня 1994 — максимальна широта південного полюса Сонця (−80,2 °);
- 13 березня 1995 — перший перетин [ [ Небесна сфера | площини екліптики ]] ;
- 19 червня — 29 вересня 1995 — перше проходження північного полюса Сонця;
- 31 липня 1995 — максимальна широта північного полюса Сонця (+80,2 °);
- 1 травня 1996 — закінчення першорядної місії ;
- 9 травня 1998 — другий перетин площини екліптики ;
- 8 вересня 2000 — 16 січня 2001 р. — друге проходження південного полюса Сонця;
- 27 листопада 2000 — максимальна широта південного полюса Сонця (−80,2 °);
- 25 травня 2001 — третій перетин площини екліптики ;
- 3 вересня 2001 — 12 грудня 2001 р. — друге проходження північного полюса Сонця;
- 13 жовтня 2001 — максимальна широта північного полюса Сонця (+80,2 °);
- 4 лютого 2004 р. — проходження поблизу Юпітера ;
- 14 липня 2004 — четверте перетин площини екліптики ;
- 1 липня 2008 — офіційне закінчення місії, апарат працездатний ;
- 30 червня 2009 — відключення живлення бортової радіоапаратури.
Результати Редагувати
Серед наукових результатів важливе значення мав виявлений факт того, що південний полюс Сонця не має фіксованого положення. Також була встановлена дещо інша геометрія магнітосфери Юпітера, ніж вважалося раніше. Як заявив керуючий місією в ESA, Нигель Ангольд: «Хоч робота апарату завершується, наукові відкриття, завдяки зібраним даними, будуть з'являтися рік за роком».
1 травня 1996 Улісс несподівано пройшов крізь газовий хвіст комети C/1996 B2 (Хякутаке), тим самим показавши, що довжина хвоста складає як мінімум 3,8 а. о.
У 1999, 2000 і 2007 роках Улісс також проходив крізь газові хвости комет C/1999 T1 (МакНота — Хартлі), C/2000 S5 і C/2006 P1 (МакНота).
Апарат надавав важливі для космологічних досліджень дані по гамма-сплесків, які неможливо отримати на Землі і в навколоземному просторі.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 24 вересня 2008.
- Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвоюnasaне вказано текст - . Архів оригіналу за 12 липня 2015. Процитовано 15 травня 2017.