Тубанти

Тубанти — германське плем'я, що жило в східній частині Нідерландів, на північ від річки Рейн. Історично їх часто ототожнюють з племенем туїханті, відомим із двох написів, знайдених поблизу від валу Адріана. Сучасна назва регіону Твенте^[en] походить саме від слова «туїханті». Тубанти згадуються в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Евфрона.

Історія

Вперше тубантів згадує Тацит в описі першої експедиції Германіка проти марсів (14 рік н. е.), коли вони, в коаліції з бруктерами й усіпетами, залучили римські війська в свої зимові табори, приблизно в районі Мюнстера.

У 17 році н. е. тубанти згадуються як тубаттії (Tubattii) в Страбона в переліку німецьких народів, переможених Римом під командуванням Германіка. Деякі представники народу йшли в тріумфальній процесії Германіка як полонені.

У 58 році н. е. Тацит у своїх «Анналах» повідомляє, що ампсіварії в своїй скарзі римлянам щодо земель на північ від Рейну, зайнятих римськими військовиками, зазначили, що вони по черзі належали хамавам, тубантам, а потім усіпетам. (Відомо, що усіпети переселилися в регіон Рейну ще за часів Цезаря (55 рік до н. е.), але в той час не заснували постійних поселень, вкоренившись на північному березі Рейну лише в часи Друза близько 11 року).

Клавдій Птолемей у своїй «Географії» (2.10) робить спробу опису поширення німецьких племен з півночі на південь, починаючи з хамавів, «нижче» від яких перебували хатти і тубанти.

У двох священних написах третього століття, знайдених біля валу Адріана, згадуються туїханті, що служили в допоміжному підрозділі римської армії, Cuneus Frisiorum. (Фризами за часів Римської імперії називали всі, або більшість німецьких племен на північ від Рейну, в тому ж районі, де проживали й тубанти). У написах сказано:

• «На славу бога Марса, і двох Алайсіяге^[en], і божественної сили Імператора германці з племені туїханті, вірно служачи Олександру Северу у війську фризів при Верковіціумі, з готовністю і гідністю виконали свою обітницю».

• «На славу бога Марса [Тінескуса], і двох Алайсіяге, Беди і Фіммілени, і божественної сили Імператора германці з племені туїханті з готовністю і гідністю виконали свою обітницю».

«Марс Тінескус/Тінгсус» ймовірно стосується германо-скандинавського бога військової доблесті Тюра, якого прийнято вважати аналогом римського Марса. Його ім'я пов'язане з давньою традицією скликати народні збори — тінґи (слов'янський аналог тінґу — віче).

308 року н. е. тубанти приєдналися до союзу проти Костянтина Великого під час його війни з бруктерами.

Плем'я фігурує (під назвами туїанті і туеанті) в двох актах між 797 і 799 роками н. е., що стосуються передання в дар декількох угідь у Твенте і Салланді церкві у Віхені (провінція Гелдерланд).

Археологія

За даними археологічних досліджень, території, що асоціюються з тубантами, були з часів останнього льодовикового періоду практично безперервно заселеними. Ґрунти регіону дуже родючі і надають широкі можливості для розвитку сільського господарства, зокрема тваринництва. На місцевості виявлено штучні пагорби — еси (нід. es) або еші (нід. esch), які створювалися як сховища гною (в суміші з ґрунтом). Найвідоміші з таких пагорбів — Флерінгенський еш (Fleringer Esch) поблизу Флерінгена^[en] і Уссельський еш^[nl] поблизу Уссело^[en].

Існують археологічні свідчення про досить великомасштабне виробництво в регіоні (особливо поблизу Хетена) заліза. Це вказує на те, що місцеві жителі знали процес виробництва сталі зі вмістом вуглецю близько 2 %. Як сировину використовували рясні поклади болотної руди. Місця виробництва датуються 280—350 роками н. е.

Примітки

1. (рос.). Словари, энциклопедии и справочники - бесплатно Онлайн - Slovar.cc. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 12 травня 2018. 
2. Корнелий Тацит. . История Древнего Рима. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021. 
3. www.perseus.tufts.edu. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 12 травня 2018. 
4. Корнелий Тацит. . История Древнего Рима. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021. 
5. LacusCurtius • Ptolemy's Geography — Book II, Chapter 10. penelope.uchicago.edu. Процитовано 12 травня 2018.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
6. P. A. J. Attema, Ma Los-Weijns, N. D. Maring van der Pers. [1] — Barkhuis, 2008-12. — 965 с. — ISBN 9789077922446. з джерела 13 травня 2021
7. . “Нидерланды без секретов”. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021. 
8. P. A. J. Attema, E. Bolhuis, N. D. Maring-Van der Pers. [2] — Barkhuis, 2010-12. — 455 с. — ISBN 9789077922736. з джерела 13 травня 2021
9. (англ.). 12 травня 2004. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 12 травня 2018.