Троєцарство

Можна дати визначення такому поняттю, як Троєцарство (кит. трад . 三國, упр. 三国, пиньинь Sānguó, палл. Саньго): Це епоха трьох Царств — У, Вей, Шу.

Це епоха періоду історії Китаю, відома, як боротьба трьох держав.

Це епоха на початку середньовіччя Китаю.

Інакше Троєцарство називали — Період Саньґо.

Деталізація поняття, Історія Троєцарства

Доба Троєцарства отримала свою назву завдяки появі на теренах колишньої імперії Хань трьох царств — Вей, Шу та У, боротьба між якими визначила характер часу, а героїка цього часу була втілена кількома століттями пізніше у хрестоматійному романі «Троєцарство». Лідерство політичних змагань одразу захопило царство Вей, засноване 220 р. Цао Пеєм, сином Цао Цао — політика, який фактично перебрав на себе функції правителя у переддень краху імперії Хань. Після смерті батька, проголосивши себе засновником династії Вей, Цао Пей захопив найрозвинутіший регіон колишньої єдиної держави. Практично одночасно утворилися ще два царства — на південному заході та південному сході Китаю. На чолі сформованого на південному заході, у верхів'ях Янцзи, царства Шу, опинився один із нащадків ханського дому Лю Бей. Його вдалим продовжувачем став талановитий військовий та політик Чжуге Лян, який сприяв військовій міці та розвитку сільського господарства держави.

За рівнем розвитку царство У значно поступалося своїм суперникам — царствам Вей та Шу, засноване Сунь Цюанем на південному сході верхів'їв Янцзи. Особливістю існування цього царства стала поява тут населення північнокитайських земель, яке у пошуках соціального та економічного спокою колонізувало віддалені від колишніх центрів регіони. Це сприяло їх господарському освоєнню, привносячи досконаліші економічні форми.

Попри мілітаризацію життя Китаю у добу Троєцарства, конфуціанська традиція державного будівництва не була втрачена: ханські правителі змогли зробити її органічною частиною інститутів влади та забезпечили авторитет у суспільстві носіїв цієї традиції — знавців конфуціанства, вчених, книжників — шень-ши. Певну роль у розвитку китайської держави відіграло превалювання у ієрархії цінностей китайців цивільних засад над військовими. Саме це стало підґрунтям об'єднання Китаю Симою Янем, який, оволодівши троном Вей у 265 р., назвав свою династію Цзінь. На цей час під його владою знаходилось царство Шу, підкорене батьком. Із захопленням У 280 р. завершується доба Троєцарства та настає період Західної Цзінь (265—316).

В історії середньовічного Китаю кочові народи та їх державні утворення на північних кордонах Китаю, відігравали неоднозначну роль — доволі тривалі завоювання (IV—VI ст. та монгольське завоювання 1271—1368 рр.) призводили до занепаду традиційної культури та водночас стимулювали об'єднавчі тенденції, випробовуючи її на міцність. Взаємини Китаю з кочовиками варто розглядати у контексті проблеми взаємин кочових (номадних) та осілих землеробських народів, яка передбачає розуміння специфіки існування цих цивілізацій без упередженої оцінки їх розвитку. Так, відсутність власного досвіду державного будівництва та управління сталою державою у кочовиків об'єктивно зумовлювало сприйняття та запозичення китайських зразків, але без глибокого розуміння їх сутності, що, у свою чергу, поєднувало два зустрічні процеси — варваризації та китаїзації, з яких останній превалював, але на поверховому рівні.

На початковому етапі кочівницького панування IV—VI ст., відомого в традиційній історіографії як період Нань бей чао («доба північних та південних династій»), відбувається хвилеподібна експансія кочовиків на північний Китай. Спочатку гуни захопили у 311 р. Лоян, у 316 — Чан'ань. Останній імператор династії Цзінь був схоплений та страчений. Залишки придворної знаті, яка втекла до Нанкіну, проголосили родича дому Сима імператором династії Східна Цзінь (316—419).

За гунами активізувалися численні кочові племена, серед яких найбільш могутніми були сяньбі (китайці стримували їх подарунками та намагались використати у боротьбі з гунами). Головними племінними об'єднаннями сяньбі, які вторглися до Китаю, були муюни і тоба. Крім них західні кордони перейшли племена тибетської групи, що утворили свою державу, з якою почали боротьбу північні загарбники (сяньбі). Ватажку одного з сяньбійських племен Тоба Гую врешті вдалося припинити війни та об'єднати землі у басейні р. Хуанхе, заснувавши династію Північна Вей (386—534). Показово, що для зміцнення своєї влади він поновив надільну систему та сприяв інтенсивній китаїзації загарбників-сяньбійців, яким було заборонено розмовляти рідною мовою та носити традиційний одяг. Унаслідок розгорнутої китаїзації сяньбійці перенесли свою столицю на північній околиці Китаю до давньої китайської столиці Лояну. Тобійські правителі оголосили себе спадкоємцями легендарного імператора Цінь- Шихуанді, активно впроваджуючи усі норми життя китайського суспільства і держави, навіть відмовились від своєї традиційної релігії — шаманізму. Але за кілька років неможливо було сприйняти досвід тисячоліть. Зрештою північновейська держава розпалась на західну та східну, а у середині VI ст. до влади у них прийшли китайці.

Династії

Династія У — держава в Китаї, існування якої датується 222 р. — 280 р. н. е.

Династія Шу — держава в Китаї, яка існувала протягом 221—263 років. Контролювала землі в країні Шу, в центрі сучасної провінції Сичуань. Пряма спадкоємниця династії Хань.

Династія Вей — держава (династія) у північному Китаї у 386–535 роках. Інші назви Тоба Вей, Юань Вей, Пізня Вей. Ця династія керувалася імператорами з роду Тоба, яке у 495 році змінили прізвище на Юань.

Література

• Jean Elizabeth Ward. The Times of Lady Dai. — Lulu.com, 2008. — ISBN 9781435732308.
• Watanabe, Seiichi (ed.) (2006) 渡辺精一・監修 Moichidomanabitai Sangokushi 『もう一度学びたい　三国志』 Seitosha: Tokyo.
• Ло Гуаньчжун, Роман трьох держав.