Трапезна церква Петра і Павла — православна трапезна церква у Києво-Печерській лаврй, збудована у 1686—1694 роках та зруйнована у 1893 році. На її місті у 1893—1895 роках за проектом архітектора В. М. Ніколаєва спорудили новий трапезний храм Антонія та Феодосія Печерських.
| Трапезна церква Петра і Павла | |
|---|---|
| | |
| Києво-Печерська Лавра | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування | Україна, Київ |
| Початок будівництва | 1686 |
| Кінець будівництва | 1694 |
| Зруйновано | 1893 |
| Відбудовано | 1895 |
| Стиль | бароко |
| Трапезна церква Петра і Павла (Києво-Печерська лавра) (Київ) | |
Історія Редагувати
Перша мурована трапезна Києва-Печерської лаври була зведена у 1108, взимку 1195 її споруда витримала перший відомий у Києві землетрус, але зазначала значних пошкоджень від землетрусу 1230 року.
Під час навали Батия у 1240 році трапезну, ймовірно, зруйнували, адже після цього відомостей про неї в історичних джерелах немає.
Уперше за довгий час вона з'являється на мапі лаврського чернця Атанасія Кальнофойського в 1638. Згідно із зображенням на мапі це була витягнута із заходу на схід дерев'яна одноповерхова чотирисекційна споруда, кожна із секцій якої була вкрита двосхилим дахом. Розташовувалася вона трохи далі від місця, де стоїть сучасна трапезна церква.
У 1684—1694 коштом заможного київського міщанина Михайла Максимовича в Лаврі побудували нову муровану трапезну із церквою в ім'я святих Петра і Павла. У будівництві брав участь інженер П. Гордон. Це була досить велика, прямокутна у плані споруда.
Трапезна сильно постраждала від пожежі 1718 року, але вже в 1720 її відновили, перебудувавши у стилі українського бароко та переосвятивши трапезну церкву на честь Дванадцяти апостолів. Після перебудови будівля стала двоярусною, її видовжений (приблизно 18×6 сажнів) основний об'єм завершувався на сході гранчастою апсидою, увінчаною позолоченою бароковою банею з маківкою над ліхтариком. Західний фасад будівлі прикрашав криволінійний фронтон, вхід до трапезної оформили у вигляді прибудованої ротонди з окремою банею. 1825 року будівлю трапезної обміряв тодішній міський архітектор Андрій Меленський.
У 1823—1824 старі розписи трапезної зіскоблили, а київські художники Йосип Белецький та Іван Куликовський прикрасили внутрішній об'єм будівлі новими розписами, що зображали преподобних отців Печерських у золотих зірках: Антонія, Феодосія, Пимена Болящего, Миколу Святошу, Нестора Літописця, Марка Печерника, Аліпія Іконописця, Іоанна Багатостраждального та інших. Вікна та двері трапезної пофарбували в зелений колір і також розписали. У передпокої трапезної теж містилися розписи із перспективним зображенням Єрусалима з висоти пташиного польоту, або ж, за іншими джерелами — із зображенням пустині та звірів, птахів і плазунів.
До кінця XIX століття кількість лаврських ченців значно зросла і будівля трапезної стала замалою.
У 1893 архітектор Володимир Ніколаєв склав проєкт будівництва нової трапезної. Його первісний варіант передбачав збереження старої будівлі, але того ж року на стінах трапезної з'явилися небезпечні тріщини і зібрана для обстеження будівлі спеціальна комісія дійшла висновку, що відремонтувати трапезну не вдасться, тому у жовтні Духовний собор Лаври ухвалив розібрати стару будівлю, а на її місці спорудити нову, більшу за об'ємом, трапезну. Незабаром заклали фундамент нової трапезної церкви, а стару будівлю розібрали взимку 1893—1894.
Нову трапезну церкву, споруджену у неовізантійському стилі за проєктом Володимира Ніколаєва, освятили в 1895 на честь преподобних Антонія та Феодосія Печерських, адже незадовго до цього закрили присвячені їм вівтарі на хорах собору Успіння Пресвятої Богородиці.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Тітов, 1910, с. 43.
- ↑ Шиденко, Дарманский, 1983, с. 90.
- ↑ Закревский, 1868, с. 680.
- ↑ Кальницький, 2012, с. 60.
- ↑ Звід, 2011, с. 1311.
- ↑ Шиденко, Дарманский, 1983, с. 91.
Джерела Редагувати
- Київ: Кн. 1, ч. 3: С—Я Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2-2.
- Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
- Кілессо С. К. Києво-Печерська Лавра. — К. : Техніка, 2003. — 200 с. — (Національні святині України) — ISBN 966-575-016-X.
- Шиденко В. А., Дарманский П. Ф. Киево-Печерский государственный историко-культурный заповедник: фотопутеводитель. — К. : Мистецтво, 1983. — 191 с. — 65000 прим.
- Закревский Н. Описаніе Кіева. — М. : Типографія В. Грачева и комп, 1868. — Т. 2. — 495 с. (рос. дореф.)
- Путеводитель при обозрѣніи святынь и достопримѣчательностей Кіево-Печерской лавры и г. Кіева / протоіерей Ѳ. Тітов. — К. : Типографія Кіево-Печерской лавры, 1910. (рос. дореф.)