Трансмісивні хвороби (від лат. transmissio — перехід, передача) — група паразитарних та інфекційних захворювань людини і тварин, збудники яких передаються членистоногими. Зараження відбувається при укусі комарами, кліщами, блохами, москітами, а також при потраплянні інфікованих виділень переносників на шкіру, слизові оболонки та іншим шляхом.
Розрізняють два типи трансмісивних хвороб:
1) облігатно-трансмісивні хвороби, що передаються тільки специфічними переносниками (малярія, москітна гарячка, кліщовий та вошовий поворотні тифи, жовта гарячка, сезонні енцефаліти — кліщовий та комариний, шкірний лейшманіоз та ін.);
2) факультативно-трансмісивні хвороби, збудники яких розповсюджуються різними шляхами (повітряно-крапельним, травним, безпосередньо від людини до людини), в т. ч. переносниками (чума, туляремія, гарячка Ку).
Облігатно-трансмісивні хвороби відносять до кров'яних інфекційних хвороб, бо вхідними воротами і основним середовищем для розмноження збудника є кров та лімфа.
Багатьом трансмісивним хворобам властива природна вогнищевість.
Трансмісивні хвороби в Україні Редагувати
Серед трансмісивних інфекційних хвороб в Україні особливе епідемічне значення через наявність переносників збудників та сприятливі клімато-географічні умови для їх розвитку в організмі членистоногих мають малярія, лейшманіоз, дірофіляріоз, кліщовий вірусний енцефаліт, хвороба Лайма, туляремія, марсельська гарячка, гарячка Західного Нілу та Ку-гарячка.
В країні після ліквідації місцевої малярії у 1960 році мають місце завізні випадки цього захворювання. За період 2011-2013 років було 220 випадків завізної малярії, з них серед громадян України - 70,9%, іноземців – 29,1%. При зменшенні кількості завізних випадків число mixt-малярії, рецидивів і летальних випадків від тропічної малярії збільшується. Цьому сприяє поява та збільшення випадків малярії, стійкої до лікарських засобів, розширення міжнародних зв’язків України з іншими країнами, здійснення миротворчих місій, відпочинок громадян України в ендемічних з малярії регіонах, порушення правил проведення хіміопрофілактики та інших профілактичних заходів особами, які від’їжджали в тропічні країни та повертались в Україну.
Дирофіляріоз - єдиний трансмісивний гельмінтоз, що реєструється в країні і має тенденцію до зростання. Так у період з 1997-го по 2013-й роки захворюваність дирофіляріозом населення країни зросла у 63,6 рази. Дирофіляріоз реєструється в усіх регіонах країни. Захворюваність серед людей корелюється з епізоотією серед собак та наявністю переносників збудника, які мають епідемічне значення.
Вісцеральний лейшманіоз теж є актуальним для України. Сучасна фауна переносників збудників лейшманіозів в країні представлена 6 видами москітів, які реєструються в АР Крим, м. Севастополі та Одеській області. Актуальність проблеми лейшманіозів в країні підтверджується ще й реєстрацією завізних випадків шкірного лейшманіозу з багатьох ендемічних країн світу та недостатнім забезпеченням країни протипаразитарними препаратами для лікування трансмісивних паразитозів.
Кліщовий вірусний енцефаліт (КВЕ) за період з 1955 року фіксувався в Україні 596 разів, з них 12,5 % – випадки завізного КВЕ та 87,5 % – місцевого характеру. Найбільша кількість хворих була в АР Крим - 50,7 % та Волинській області 37,5 %.
Захворюваність на іксодовий кліщовий бореліоз, або хворобу Лайма, має тенденцію до зростання. В 2011 мало місце 1597 випадків, показник 3,49 на 100 тис. населення, у 2013 – 1927 випадків, показник - 4,24.
Щорічно реєструються спорадичні випадки захворювання людей на гарячку Західного Нілу (ГЗН). У 2011 році мало місце 11 випадків.
За 2011-2013 роки було зареєстровано 20 випадків захворювання людей на Ку-гарячку у 2-х областях (Одеській – 16, Донецькій – 4 випадки) та 66 випадків захворювань на марсельську гарячку (переважно в АР Крим та м. Севастополі, у т. ч. 19 випадків у 2013 році). Поширенню захворювань на марсельську гарячку серед людей сприяє інфікованість собачих кліщів Rh. sanguineus та інших, які паразитують на собаках, переважно безпритульних.
Профілактичні заходи Редагувати
Профілактику більшості трансмісивних хвороб проводять шляхом зменшення чисельності переносників (дезінсекція). За допомогою цього заходу вдалося ліквідувати такі захворювання, як поворотний тиф, москітна гарячка, шкірний лейшманіоз. При природно-вогнищевих трансмісивних хворобах часто ефективнішими є заходи зі зниження чисельності диких тварин — джерел збудників, скажімо гризунів при чумі та пустельному шкірному лейшманіозі; застосування захисного одягу і репелентів; у ряді випадків — вакцинація (при туляремії, жовтій гарячці), хіміопрофілактика (при сонній хворобі). Заходи профілактики включають також імунізацію людини і тварин.
Джерела Редагувати
- Набока О. І. Трансмісивні хвороби // Фармацевтична енциклопедія
- Трансмісивні хвороби // УРЕ
Література Редагувати
- Інфекційні і паразитарні хвороби. У трьох томах : том перший / Ж.І. Возіанова. - Київ : здоров'я, 2001. - 854 с. - ISBN 5-311-01169-6 (PDF-файл на twirpx.com)
- Інфекційні хвороби. Курс лекцій : навч. посібник / Є. В. Нікітін, К. Л. Сервецький, Т. В. Чабан [та ін.]. — Одеса : ОНМедУ, 2012. — 252 с. — (Серія «Бібліотека студента-медика»). - ISBN 978-966-443-038-5 (PDF-файл)
- Медична біологія / За ред. В. П. Пішака, Ю. І. Бажори. Вид. 2-ге. - Вінниця: Нова книга, 2009. - ISBN 978-966-382-149-8. - С. 416.
- Трансмісивні вірусні інфекції Північно-Західного Причорномор'я : автореф. дис. ... канд. біол. наук : 03.00.06 / Юрченко Оксана Олександрівна ; Нац. мед. ун-т ім. О. О. Богомольця. - К., 2013. - 24 с. : рис.
- Трансмиссивные инфекции и их переносчики : (руководство для врачей) / В. М. Фролов, Б. П. Романюк ; Луганский медицинский ун-т. - Луганск : [б.в.], 1995. - 178 с.: ил.