Титуло́вана шля́хта — особлива привілейована група шляхти (дворянства), що має спадкові титули (князь, герцог, граф, барон тощо). Титули передавалися дітям. В деяких країнах (наприклад у Великій Британії) титул передавався старшому сину. В більшості країни Європи (Франція, Австро-Угорщина, Річ Посполита, тощо) титули передавались всім законним нащадкам.
Титули передавались від чоловіків дружинам; титулована шляхтянка у шлюбі з нетитулованою особою втрачала свій титул і не могла передати його дітям.
Опис Редагувати
Ти́тулом називалось почесне успадковане або ж дароване монархом звання.
Існувала також нетитулована шляхта, що знаходилась рангом нижче за титуловану.
Князі Редагувати
У середньовіччі князями називалося багато стародавніх феодалів — великих землевласників, титул цей переходив у спадок. З початку XVIII століття титул князя став присвоюватися імператором за особисті заслуги. Вищим титулом був ясновельможний (найясніший) князь. В Росії до князів зверталися «Ваша світлість» (светлость, сиятельство) за німецьким і польським зразком. Дружина князя називалася княгиня, дочка — князівна, син князя — теж князем, княжичем. До XIX століття багато князівських родини збідніли.
Граф Редагувати
Запозичений зі Священної Римської імперії. В Російській імперії запроваджений у 1706 році. Дружина і дочка графа — графиня, син — граф.
Барон Редагувати
Нижчий шляхетський титул. Жінка барона — баронеса. У баронів формули титулування не було, зверталися до них просто словами «пан барон». До кінця XVIII століття в Росії стали з'являтися російські барони — Строганови, Скарятіни, Черкасови та інші.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. — Київ: Наукова думка, 1993. — 416 с. (вид. 2-ге, переглянуте і виправлене) Київ: Критика, 2008. — 472 с. ISBN 966-8978-14-5