Сільве́стр Франсуа́ де Лакруа́ (фр. Sylvestre François de Lacroix; 28 квітня 1765, Париж, — 24 травня 1843, так само) — французький математик, автор декількох наукових робіт з тригонометрії й арифметики, науковий і культурний діяч.
| Сільвестр Франсуа Лакруа | |
|---|---|
| фр. Sylvestre-François Lacroix | |
| Народився | 28 квітня 1765 Париж, Королівство Франція |
| Помер | 24 травня 1843 (78 років) Париж, Франція |
| Країна | Франція |
| Діяльність | математик, професор |
| Галузь | математика |
| Заклад | Колеж де Франс Паризький університет |
| Посада | президент |
| Вчене звання | Професор (Тригонометрія) |
| Членство | Паризьке філоматичне товариствоd Французька академія наук |
Сільвестр Франсуа Лакруа у Вікісховищі |
Життя ред.
Сільвестр Лакруа народився в Парижі й виріс у бідній сім'ї, якій все-таки вдалося надати хорошу освіту для свого сина. Шлях Лакруа до математики розпочався з роману «Робінзон Крузо». Це викликало в юного парижанина потяг до таких справ як плавання, навігація та геометрія. Він проходив курси з Антуаном-Рене Мадуітом в коледжі Рояль де Франс та Джозефом-Франсуа Марі в Коллеже Масейне (Паризький університет).
1779 року він отримав деякі місячні спостереження П'єра Чарльза Ле Моньє та почав обчислювати змінні «Місячної теорії». Наступного року він прочитав кілька лекцій Гаспарда Монже.
У 1782 році у віці 17 років він став інструктором з математики в «Еколь де Гарде де ла Марін» (École de Gardes de la Marine) в Рошфорті. До 1795 року Монж був студентом-екзаменатором і керівником Лакруа. Повернувшись до Парижа, Кондорсет найняв Лакруа на посаду інструктора джентльменів у паризькому ліцеї. У 1787 році він почав викладати в школі «Militaire de Paris École Royale» й одружився з Марі Ніколь Софі Аркамбаль (Marie Nicole Sophie Arcambal). З 1788 по 1793 роки викладав курси в «Еколе Рояль д'Артьєльєрі» у Безансоні під керівництвом екзаменатора П'єра-Саймона Лапласа, після чого Лакруа повернувся до Парижа.
Це були найкращі та найгірші часи для Лакруа: Лавуазьє започаткував новий предмет — «Нова дослідна хімія», який Лакруа вивчав разом з товаришем Жаном Анрі Хассенфрацем (Jean Henri Hassenfratz). Він також приєднався до руху «Societe Philomatique de Paris», який надав один науковий журнал. З іншого боку, Париж у ці роки опинився під владою терору. У 1794 році Лакруа став директором Виконавчого комітету з громадських інструктажів, де просував тему «École Normale» та систему «Écoles Centrales» у суспільстві. У 1795 році викладав у «Центральній школі народів Європи» (École Central des Quatres-Nations).
Перший свій том «Договір про диференціальний розрахунок та інтегральний розрахунок» (Traité du Calcul Différentiel et du Calcul Intégral — фр.) Лакруа опубліковав у 1797 році. Адрієн-Марі Легендр передбачив, що він «зробить себе помітним вибором методів, їхньою загальністю та суворістю демонстрацій».
1799 року Лакруа стає професором з аналізу в Політехнічній школі (Париж).
Окрім того, Сільвестр Лакруа став автором понад 17 біографічних робіт Універсальна біографія, складених Луї Габріелем Мішо (Louis Gabriel Michaud).
У 1809 його прийняли до Паризького наукового факультету (Faculté des Sciences de Paris).
У 1812 він почав викладати у «Французькому коледжі», де у 1815 році очолив кафедру математики.
Коли друге видання «Договору про диференційне обчислення та інтегральне обчислення» було опубліковано у трьох томах у 1810, 1814 та 1819 роках, Лакруа оновив текст:
За свою кар'єру він видав низку важливих підручників з математики. Переклади цих книг англійською використовувались у британських університетах, а книги залишалися в обігу майже 50 років.
У 1812 році Чарльз Беббідж створив «Аналітичне товариство» для перекладу «Диференціального та інтегрального обчислення», а книгу переклав англійською мовою в 1816 році Джордж Пікок.
Визнання ред.
У 1935 році за рішенням Міжнародного астрономічного союзу великий стародавній ударний кратер видимого боку Місяця було названо на честь Сільвестра Лакруа.
Наукові роботи та підручники Лакруа лягли в основу освітніх матеріалів математичних університетів у Російській імперії та старій Британській імперії.
Сучасні математики досі користуються такими його роботами, як «Cours de mathématiques élémentaires»; «Traité des différences et des series»; «Essai sur renseignement des mathématiques»; «Traité du calcul des probabilités»; «Manuel d'arpentage»; «Introduction à la connaissance de la sphère»
Його наукові роботи зберігаються у понад 460 профільних бібліотеках світу, перекладені на 11 мов й опубліковані з 1797 по 2010 роки.
Примітки ред.
- ↑ Архів історії математики Мактьютор
- Список професорів Колеж де Франс
- ↑ Ivor Grattan-Guinness (1990) Convolutions in French Mathematics, 1800—1840, § 2.5.4 Lacroix: scientific educator, pp 113,4, Science Networks: Historical Studies v. 2, Birkhäuser ISBN 3-7643-2240-3
- For example, John Farrar's translation Elements of Algebra, 3rd edition, 1831 Boston
- S.F. Lacroix (1861) Traité du Calcul Différentiel ed du Calcul Intégral, Premier Tome, 6th edition
- Charles Babbage — MacTutor History of Mathematics [ 2007-09-27 у Wayback Machine.]
- http://worldcat.org/identities/lccn-n84805294/%7CSylvestre[недоступне посилання] François de Lacroix
Література ред.
- João Caramalho Domingues (2008) Lacroix and The Calculus, Science Networks: Historical Studies, v. 35, Birkhäuser ISBN 978-3-7643-8638-2