Сідло́ (заст. кульба́ка, а́рчик, арча́к) — елемент верхової збруї, спорядження для зручного з'єднання вершника з конем. Ремісники, що виготовляли сідла, називалися сідельниками.
1. передня і задня луки (облуки)
2. ліва і права полиці
3. сидіння
4. крила
5. попруги (троки)
6. путлиці з стременами
7. підперсник (нагрудник)
8. пітник з пітниковим дахом
9. перемітні суми
10. в'ючний ремінь
Короткі відомості Редагувати
| Цей розділ не містить посилань на джерела. (листопад 2021) |
Перші сідла у Середземноморському світі з'явилися у 385 році в часи царювання Феодосія. Це були поштові сідла.
Лицарське сідло в Середньовічній Європі майструвалося так, аби вершник мав у ньому міцну посадку для бою. Нижня частина тулуба і стегна упиралися в сідло. Воно було складним за конструкцією і громіздким.
Англійці, добиваючись найменшої ваги у конструкції сідла для кінських перегонів, дійшли до винаходу найпростішого пристрою вагою 0,5 кг.
Головними функціями сідла є забезпечити зручну їзди та захист спині коня. Досягти цих завдань — залежало від традиції конярства, що породило велике різноманіття сідлових конструкцій. У Європі XX століття найпоширенішими з них були:
- англійське сідло
- козацьке сідло
- мадярське сідло
- німецьке сідло
- французьке сідло
Усі сідла, за винятком козацького, різняться структурою ленчиків. Козацьке і англійські сідла мають м'яке сидіння і подушку.
В Україні зараз поширені чотири типи сідел:
- стройове
- козацьке
- спортивне
- скакове
Будова сідла Редагувати
Сідло складається з таких частин: ленчика — металевої або дерев'яної основи, шкіряного сидіння, крил і підкрилків — шкіряних фартухів, попруг і приструг — кріпильних ременів, пітника — повстяної підкладки під сідло, стремен з путлицями. Ленчик складається з двох лавок (полиць) — поздовжніх елементів, з'єднаних попереду і позаду двома дугами, які утворюють луки — передній та задній вигини сідла. Зверху ленчик покривається сидінням, з боків сідла звисають два крила (потебні) — шкіряні фартухи, що захищають ноги вершника від натирання попругами, пристругами і пряжками, під крилами розташовуються підкрилки. Під сідло кладуть пітник (іноді його називають «вальтрапом»), який вбирає в себе піт, захищає від намуляння спину коня, під пітник можуть класти подушки-амортизатори. Кріплять сідло на спині за допомогою 1-2 попруг — шкіряних ременів, що проходять під черевом коня і приєднуються до приструг — коротких ремінців з боків сідла. Окрім того, можуть бути й додаткові кріплення: нагрудник чи підперсник — ремінь, що кріпить сідло спереду, і підхвістя — ремінь, що кріпить його ззаду. Стремена підвішуються на путлицях — довгих ременях, що кріпляться до сідла за допомогою шнелерів — металевих замків, які уможливлюють швидко відчепити путлицю зі стременом у разі падіння вершника.
Види Редагувати
Спортивне сідло Редагувати
Козацьке сідло Редагувати
1. крила (тебеньки)
2. подушка
3. підперсник
4. пакви (підхвісник)
5. путлиці зі стременами
6. попруги
7. трок сідельний
8. пітник
Сідло козацького типу складається з твердої основи — ленчика і крил, високих лук, м'якої подушки, підперсника, підхвісника, путлиць зі стременами, попруг, сідельного троку, підкладки під полиці, що тримають сідло на спині коня, а також пітника. Додатково до сідла можуть кріпитися сумки та в'ючні ремінці (троки, торока, тороки).
У сідлі козацького типу прорізи для путлиць зміщені трохи назад, тому за способом сидіння і їзди на ньому воно сильно відрізняється від сідла кавалерійського зразка. Вершник під час їзди риссю на сідлі кавалерійського зразка гасить поштовхи свого тіла — він вільно опускається у сідло і підводиться на стременах в такт руху коня через темп. На противагу цьому, під час їзди риссю в сідлі козацького типу вершник стоїть на стременах із витягнутим вперед корпусом, а поштовхи його тіла передаються спині коня в кожному з темпів руху. Сідло козацького типу має більш короткі полиці й, відповідно, меншу площу дотику зі спиною коня і високий ступінь її травмування, особливо під час їзди із важкими перекидними сумками.
Дамське сідло Редагувати
Дамське сідло відрізняється від інших типів верхових сідел тим, що воно конструктивно передбачає посадку вершниці ногами з одного (лівого) боку коня. На ньому дві передні луки: верхня для обхвату правою ногою, нижня — для упору лівої у разі необхідності.
Інше Редагувати
При запряганні коней замість сідла використовують сіделко — воно слугує для передавання зусилля на спину коня, у голобельно-посторонковому запрягу до нього можуть кріпитися вкорочені голоблі.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Кульбака // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4, — С. 392.
- Арчик // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 1, — С. 10.
- Арчак // Яворницький Д. I. Словник української мови, т. 1. А — К. Катеринослав. 1920, — С. 5.
- Потебня // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Трок // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Джерела та література Редагувати
Посилання Редагувати
- Сідло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1739. — 1000 екз.
- Сідло // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сідло |
- Седло // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Козацькі сідла 19 — 20 століть (рос.)