Сфумато (італ. sfumato — затушований, буквально — той, що зникає, як дим) — у живописі пом'якшення контурів фігур і предметів, яке дозволяє передати повітря, що закутує їх.
Спосіб сфумато розробив Леонардо да Вінчі в теорії і художній практиці.
Сфумато – термін, що позначає м'якість манери живопису, плавність тональних переходів, розпливчастість, розмитість контурів. Термін ввів видатний художник епохи Італійського Відродження Леонардо да Вінчі (1452-1519). У «Трактаті про живопис» Леонардо дає настанови молодому живописцю: слідом за перспективою і «рельєфністю» необхідно об'єднувати «тіні та світло» (див. Світлотінь), щоб вони були «без риси або краю, як дим» (італ. Fumo) Не бувши колористом, як і інші майстри флорентійської школи періоду кватроченто, Леонардо знайшов власний спосіб об'єднання різних частин композицій, насамперед фігур переднього і далекого планів, світло-повітряним середовищем. Тому він закономірно прив'язав «сфумато» до принципу «повітряної перспективи», згідно з яким віддалені предмети необхідно зображати більш холодним кольором і з «розмитими контурами». Однак, всупереч власним «науковим принципам», Леонардо в пізній період творчості використовував сфумато з іншою метою – для додання образотворчим образам «ніжності і чарівності» певної загадковості, що межує з манірністю. Саме цю поверхневу рису леонардівского живопису засвоїли його епігони - «леонардескі».
Література Редагувати
- Hall, Marcia (1994). Color and Meaning: Practice and Theory in Renaissance Painting. Cambridge University Press. ISBN 978-0521457330.
- Earls, Irene (1987). Renaissance Art: A Topical Dictionary. Greenwood Press. pp. 263. ISBN 0313246580.
| Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |