Степа́н Омеля́нович Стеце́нко (* 22 грудня 1903, с. Стоянівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — 9 листопада 1989, Київ) — радянський український державний та політичний діяч, один із організаторів і керівників підпільного та партизанського руху під час німецької окупації. Депутат Верховної Ради УРСР 5-го, 6-го, 7-го, та 8-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання (в 1948—1950 роках). Член Ревізійної Комісії КПУ в 1956—1971 р. Член ЦК КПУ в 1971—1976 р.
| Стеценко Степан Омелянович | |
|---|---|
| Стеценко Степан Омелянович | |
| | |
| Народився | 22 грудня 1903 с. Стоянівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Помер | 9 листопада 1989 (85 років) м. Київ |
| Поховання | Київ |
| Громадянство | Російська імперія, УНР, СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик, чиновник |
| Партія | КПРС |
| Нагороди | |
Біографія ред.
Народився в бідній селянській родині на Єлисаветградщині. У 1920 році вступив до комсомолу.
У 1920—1922 роках — у Червоній армії. Від 1922 року — на комсомольській та партійній роботі. Очолював революційний комітет у селі Стоянівці на Єлисаветградщині. Член ВКП(б) з 1926 року.
Після закінчення в Єлисаветграді 1923 року радянської партійної школи працював у партійних, комсомольських та профспілкових органах Єлисаветградської, потім Зинов'ївської округи. У 1930—1932 — редактор Зинов'ївської міської газети «Зинов'ївський пролетарій».
Від 1932 року — завідувач відділу, 2-й секретар Луганського (із 1935 Ворошиловградського) міського комітету КП(б)У. 1937 року переведений на посаду секретаря партійного комітету Ворошиловградського паровозобудівного заводу імені Жовтневої революції.
1 червня 1938 року заарештований за звинуваченням у керівництві правотроцькістською змовою. 18 березня 1940 року звільнений з-під варти, а справу було припинено за відсутністю складу злочину.
Після звільнення, у 1940—1942 роках — завідувач Ворошиловградського обласного відділу лісової промисловості.
Під час німецько-радянської війни був територіальним секретарем Ворошиловградського підпільного обласного комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (1942—1943) в районі міст Красний Луч і Боково-Антрацит.
У 1943—1948 роках — 2-й секретар Ворошиловградського міського комітету КП(б)У.
У 1948—1950 роках — голова виконавчого комітету Ворошиловградської обласної ради депутатів трудящих.
У 1950—1955 роках — 1-й секретар Чернівецького міського комітету КПУ. У 1955 році працював інспектором в апараті ЦК КП України.
У 1955 — січні 1963 року — 2-й секретар Черкаського обласного комітету КПУ.
У січні 1963 — грудні 1964 року — голова виконавчого комітету Черкаської сільської обласної ради депутатів трудящих. У грудні 1964 — квітні 1967 року — голова виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих.
У квітні 1967 року переведений на посаду першого заступника голови Президії Верховної Ради Української РСР.
1975 року вийшов на пенсію. Похований в місті Києві.
Нагороди ред.
Нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної зірки, орденом Жовтневої Революції, орденом Дружби народів, орденом Вітчизняної війни І ступеня, іншими орденами та медалями.
Публікації ред.
- Стеценко С. Е. Некоторые вопросы организации и деятельности партийного подполья на Ворошиловградщине (июль 1942 — февраль 1943) // Коммунистическая партия — организатор освобождения Советской Украины от фашистских захватчиков. — К., 1975. — С.203-208.
Примітки ред.
- У радянські часи — Рівнянського, потім Новоукраїнського району. Село потрапило до переліку населених пунктів, «виключених з облікових даних у зв'язку з переселенням жителів». Таке розпливчасте формулювання означає, що це село, «батьківщина Стеценка», як і тисячі інших в Україні, назавжди зникло, тобто «померло».
- Національний банк репресованих. Запис № 70210
- Згадується також у книжці: П. Ю. Шелест. Україно наша Радянська. — Київ: Політвидав України, 1970.
Джерела ред.
- Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол.: … А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.— 2-ге вид.— К.: Голов. ред. УРЕ, 1987 — Т. 3. Портулак— Ь. — 736 с., іл. — С. 310.
- Стаття в УРЕ
- Степан Стеценко у Молодій гвардії