Ставропігі́я (від грец. «ставрос» і «пігіон» — поставлення хреста) — автономна православна церковна одиниця (парафія, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевому ієрархові, а безпосередньо патріархові (в Російській Імперії з 1721 Святішому Синодові, а в Україні— Блаженійшому митрополиту Онуфрію) і користується спеціальними правами (догляд над духовенством, іноді навіть над ієрархами).
Класичним прикладом ставропігії можуть слугувати 20 нині діючих монастирів Святої гори Афон в Греції.
В Україні Редагувати
В Україні право ставропігії надавали константинопольські (до 1686), а згодом московські патріархи (до початку 18 ст.). Цим правом скористалися деякі церковні братства, які під час релігійної боротьби (перша половина 17 ст.) стали на оборону Православ’я, поборюючи деякі заходи місцевих єпископів.
Причиною поширення ставропійних одиниць в Україні була специфічна організація православної церкви у Речі Посполитій. Вона полягала у повному контролі шляхти за призначенням церковних ієрархів. В результаті, єпископами та архимандритами ставали особи без духовної підготовки і освіти, часто неморальної поведінки, що використовували свої становище для особистого збагачення. Право ставропігії, було можливістю звільнитись з-під контролю деградованого «шляхетського» єпископату.
Церковна ієрархія виступила проти ставропігії, а архієпископ Мелетій Смотрицький здобув 1626 грамоту від константинопольського патріарха про скасування ставропігії у Київській митрополії; цю постанову пізніше обмежено новонаданими ставропігіями, а надалі й скасовано.
Ставропігія в Україні знову набуває актуальності у зв'язку з процесом надання Вселенським Патріархом Варфоломієм статусу автокефальної Українській церкві [1].
Історичні ставропігії Редагувати
- Києво-Печерська лавра (з 1589),
- Львівське Успенське братство (з 1589),
- Київське Богоявленське братство (з 1620),
- Манявський скит (з 1620),
- Луцьке Хресто-Воздвиженське братство (з 1623),
- Межигірський Спасопреображенський монастир (з 1687)
- Глинська пустинь Різдва Пресвятої Богородиці
З другої пол. 17 ст. ставропігії втрачають роль, яку доти відігравали. Найдовше ставропігією користувалося Львівське Успенське братство, яке 1709 перейшло на унію і було перетворене на Ставропігійський інститут.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Дзюба О.М. Ставропігія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 780. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Посилання Редагувати
- Ставропігія // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Ставропігія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1830. — 1000 екз.
Примітки Редагувати
- Нарис історії Василіанського чину Святого Йосафата, Серія Analecta OSBM. 1992, Рим: Видавництво оо. Василіан, -C.98