Софія Олександрівна Налепинська-Бойчук (30 липня 1884, Лодзь — 11 грудня 1937, тюрма НКВД СРСР) — українська художниця-графік. Дружина художника (Михайла Бойчука). Представниця Розстріляного відродження. Учасниця міжнародних виставок у Відні, Лондоні, Берліні, Стокгольмі, Венеції (Італія), Цюриху (Швейцарія).
Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна | |
---|---|
Народилася | 30 липня 1884 Лодзь, (Петроковська губернія), (Варшавське генерал-губернаторство), Російська імперія |
Померла | 11 грудня 1937 (53 роки) Київ, Українська РСР, СРСР |
Країна | Російська імперія СРСР |
Діяльність | художниця |
Відомі учні | (Зоря Галина Денисівна), (Костянтин Козловський), (Компанієць-Киянченко Надія Дмитрівна), (Стеценко Василь Кіндратович) і (Киянченко Георгій Васильович) |
Заклад | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури |
У шлюбі з | (Бойчук Михайло Львович)[1] |
|
Життєпис
Народилась в місті Лодзь (нині в складі Польщі). Батько її був поляком, мати мала французьке походження. Мистецьку освіту здобула в художній школі Я. Ціонглінського в Петербурзі і в студії Ш. Холоші в Мюнхені (1908). Потім навчалась в [fr] в Парижі (1909, викладачі Ф. Валлотон і М. Дені).
Також у Парижі одружилася з М. Бойчуком.
Згодом С. Налепинська-Бойчук разом із М. Бойчуком та М. Касперовичем повернулася в Україну. 1918 року в пари народився син Петрусь.
Освоювала основи (темперного) живопису та (фрески), з 1917–1918 років — у майстерні монументального малярства М. Бойчука в УАМ у Києві. Потім улаштувалася на роботу в (Національний музей у Львові).
З 1919 року викладала в Миргородській художній школі, з 1922 року очолювала ксилографічну майстерню Київського інституту пластичних мистецтв. У 1925–1929 роках викладала у (Київському художньому інституті). Серед учнів — (К. Гаккебуш), В. Гнивенко, (О. Рубан).
1925 — член (Асоціації революційного мистецтва України);
У 1937 році за справою М. Бойчука була засуджена до смертної кари і розстріляна.
Освіта
- Санкт-Петербурзька школа заохочування мистецтв Я. Ционглінського (1905);
- Мюнхенська художньо-промислова школа В. Дебліца (Німеччина, 1908; викл. Ш. Голлоші);
- Мюнхенська академія образотворчих мистецтв (1906–1907; професор Гейднер);
- Академія мистецтв Рансона в Парижі (1908–1909 викладачі М. Дені, П. Серюзьє, Ф. Валлотон);
- школа-майстерня М. Бойчука (1909–1910; м. Париж).
Творчість
Працювала в галузі станкової та книжкової графіки, переважно в техніці гравюри на дереві.
У творчості художниця дотримувалася засад «бойчукізму».
Твори
- «В. Еллан-Блакитний» (1920-і рр.), «Гітаристка» (1921), «Молодий робітник» (1920-ті),
- «Фабзаєць» (1925),
- «Мені тринадцятий минало…», «Молотьба», «Малашка», «На вакаціях» (усі — 1926),
- «Студентка», «Дівчата з книжкою», «Голодні діти», «Перед іспитом», «Перед наступом білих» (усі — 1927);
- «Викрили шкідника» (1930-і рр.),
- «Пацифікація Західної України» (1930),
- «Робітфаківки» (1931),
- «Виконали план», «Геть шкідника», «Не дамо куркулям згноїти насіння» (обидва — 1932) та ін.
Ілюстрації – до книжок:
- «Катерина» Т. Шевченка, «Приймак» А. Маміна-Сибіряка (обидві – 1929),
- «Олив’яний перстень» С. Васильченка (1930; усі — Харків; Київ), «Ніч перед Різдвом» і «Страшна помста» М. Гоголя;
- «Анна Каренина» Л. Толстого (Москва, 1935, т. 1–2).
Виконала тематичну композицію до поезії Шевченка «N. N. — Мені тринадцятий минало»
Художниця є автором нереалізованих проектів паперових грошей та інших державних паперів доби української революції 1917–1921, які експонувалися на «Виставці сучасної української графіки» (Асоціації незалежних українських митців) (Львів, червень 1932): банкноти 25 карбованців з обох сторін, судових пошлин 50 шагів, 3 гривні, 5 ескізів паперових грошей і цінних паперів.
Роботи С. Налепинської 1920-х — 1930-х років вражають не лише талантом, але й соціальною спрямованістю. Дереворити «Голод», «Пацифікація України 1932 року» – гострі, політичні роботи, які показують поневіряння українців під різними владами.
Смерть
Софію Налепинську-Бойчук заарештували 12 червня 1937 року (її чоловіка, Михайла Бойчука набагато раніше — у листопаді 1936 р.). Співробітники НКВС висунули їй звинувачення в тому, що вона «була членом контрреволюційної української націонал-фашистської організації і проводила шпигунську роботу на користь іноземних розвідок».
Софія Налепинська-Бойчук не підтвердила звинувачень та не надала слідству зізнань. Допитували її одночасно двоє — начальник ІІІ відділення IV відділу (боротьба з антирадянськими елементами) УДБ НКВС ст. лейтенант і начальник райвідділення сержант Миненко.
Мучили її півроку, але зізнань від С. Налепинської-Бойчук чекісти не отримали. Обвинувачення склали на підставі показів свідків і вже 6 грудня 1937 року Софію Олександрівну Налепинську-Бойчук рішенням вищої двійки було засуджено до вищої міри покарання.
Софію Налепинську-Бойчук розстріляли 11 грудня 1937 року в Києві. Реабілітували у 1988 році.
Пам'ять
- Ім'я Софії Налепинської-Бойчук є одним з понад 40 інших імен, викарбуваних на (Пам'ятнику репресованим митцям), відкритому у 1996 році у сквері (Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури).
Див. також
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна |
- (Бойчукізм)
Примітки
- Енциклопедія України в Інтернеті / (O. Havrylyshyn), (F. Sysyn), (M. Moser) et al. — (CIUS), 2001.
- В джерелах зустрічається варіант прізвища Нелепинська-Бойчук [1] [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.] та Налепінська-Бойчук.
- Дмитрієнко М. Ф. Налепинська С. О. [ 25 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2010. — 728 с.: іл.
- НАЛЕПИНСЬКА-БОЙЧУК Софія Олександрівна. Тернопільщина (укр.). Процитовано 21 травня 2022.
- Шевелєва, Мар'яна (30 липня 2021). . Український інтерес. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
- Д. О. Горбачов. Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: (О. К. Антонов) та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Андрій Сидоренко. Монументальні розписи бойчукістів у національній академії образотворчого мистецтва і архітектури[недоступне посилання з липня 2019] // Сучасне мистецтво. — 2010, випуск 7. — с. 154
- . ua.bykivnya.org. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 21 травня 2022.
- (Галина Скляренко). Пам'ятник репресованим митцям // Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 2.: М-С. — с. 866—867
Джерела та література
- М. Ф. Дмитрієнко. Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // (Енциклопедія історії України) : у 10 т. / редкол.: (В. А. Смолій) (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 164. — .
- Білокінь, Сергій. Смерть Софії Налепінської-Бойчук / Сергій Білокінь // Образотворче мистецтво. — 1997. — Число 1. — С. 46–49.
Посилання
- Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // (ЕСУ)
- Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 427-428.
- Налепінська-Бойчук Софія // (Українська мала енциклопедія) : 16 кн. : у 8 т. / проф. (Є. Онацький). — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1071. — 1000 екз.
- Серій Білокінь. Смерть Софії Налепінської-Бойчук
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет