Собор Святого Воскресіння Івано Франківськ Частина інформації в цій статті застаріла Ви можете допомогти оновивши її Мож

Катедральний храм Святого Воскресіння — катедральний храм Івано-Франківської архієпархії Української греко-католицької церкви (раніше — Станиславівської єпархії УГКЦ).

Собор Святого Воскресіння
Катедральний храм Св. Воскресіння в Івано-Франківську
48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670Координати: 48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670
Тип споруди	православний храм
Розташування	Україна, Івано-Франківськ
Архітектор	Станіслав Потоцький, Г. Дальке
Художник	Манастирський Антін Іванович, Сосенко Модест Данилович
Засновник	ченці ордена єзуїтів
Початок будівництва	1720
Кінець будівництва	1729
Зруйновано	1752
Відбудовано	1763
Будівельна система	цегла
Стиль	австро-баварське бароко
Належність	УГКЦ
Адреса	майдан Шептицького, 6
WLM	UA-26-101-0564
Епонім	Воскресіння Христа
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ) (Україна)

Собор Святого Воскресіння у Вікісховищі

Історія Редагувати

Єзуїтський костел Редагувати

На початку XVIII століття у Станіславові з'явилися єзуїти. 1720 року на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Заленський розпочав будівництво єзуїтського костелу. Збудували храм у 1729 році.

Однак, внаслідок надто неглибокого фундаменту, у мурах споруди з'явились тріщини, тому 1752 року його змушені були розібрати.

Наступного ж року приступили до будівництва нового костелу за проектом архітекторів Станіслава Потоцького (дідича міста) та Христіана Дальке у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму. Шатроподібні завершення двох веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Декор багатого інтер'єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де знаходяться фігури ангелів, святих і апостолів.

Спорудження тривало до 1763 року. 1764 року під час облоги, обстрілів міста російською армією була знищена вежа храму.

Австрійська влада 1773 року скасувала орден єзуїтів і костел закрила. Поступово споруда занепала.

Анджей Бетлей припускає, що автором проекту фасаду костелу був єзуїт Павел Гіжицький.

УГКЦ Редагувати

В соборі встановлений п'ятиярусний іконостас

1849 року храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресінським катедральним храмом.

У XIX столітті єзуїти повернулись до Станіславова і спорудили монастир і костел св. Станіслава Костки.

Наприкінці XIX ст. виконали настінний розпис та ікони відомі українські художники Антін Манастирський і Модест Сосенко.

На реставрацію та художнє оформлення виділяв кошти єпископ Андрей Шептицький, чим значно прискорив справу.

В радянські часи церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 1136).

28 січня 1990 року — Катедральний собор святого Воскресіння повернуто УГКЦ.

Цікаві факти Редагувати

Сьогоднішня назва катедрального храму Святого Воскресіння була і в головної української церкви міста Станіславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів 1672 року.

З 20 вересня 1899 року по 17 грудня 1900 року настоятелем собору, як єпископ-ординарій Станиславівської єпархії був митрополит Андрей Шептицький.

Храм було реставровано в 1835, 1885, 1995 та 2003 роках.

Усипальниця Редагувати

У крипті собору поховані єпископи Софрон (Мудрий), Софрон (Дмитерко).

Раніше були поховані львівський каштелян Казімеж Лещинський (пом. 1730), його сестра Вікторія — перша дружина коронного гетьмана Юзефа Потоцького (знайдену в 1885 році труну з її прахом у 1886 перенесли до Франківської колегіати). Також було поховано багато монахів-єзуїтів.

Галерея Редагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Cathedral of Holy Resurrection, Ivano-Frankivsk

Див. також Редагувати

Костел єзуїтів

Примітки Редагувати

Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)
Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa… — S. 167.
Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [ 1 травня 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 245.
. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 193. (пол.)

Джерела Редагувати

Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1858. — 192 s. (пол.)
Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 193. (пол.) — S. 193—194. (пол.)

Посилання Редагувати

ivfrankivsk.if.ua^{[недоступне посилання з травня 2019]}
history.iv-fr.net [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
stanislaw.in.ua [ 18 жовтня 2014 у Wayback Machine.]

[1] Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)

[2] Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa… — S. 167.

[3] Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [ 1 травня 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 245.

[4] . zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.

[5] Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 193. (пол.)