| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (лютий 2017) |
Самуель Філліпс Гантінгтон (англ. Samuel Phillips Huntington; 17 квітня 1927, Нью-Йорк, США — 24 грудня 2008, США) — американський політолог, директор Інституту стратегічних досліджень у Гарвардському університеті. Автор теорії Гантінгтона про зіткнення цивілізацій в сучасну епоху. Фахівець у галузі порівняльної політології та транзитології — розділу політології, який вивчає перехід від авторитаризму до демократії. Співзасновник журналу Foreign Policy.
| Самуель Гантінгтон | |
|---|---|
| англ. Samuel P. Huntington | |
| Ім'я при народженні | англ. Samuel Phillips Huntington |
| Народився | 18 квітня 1927[…] Нью-Йорк, Нью-Йорк, США |
| Помер | 24 грудня 2008[…] (81 рік) Мартас-Віньярд, Дюкс, Массачусетс, США ·цукровий діабет |
| Країна | США |
| Діяльність | філософ, геополітик, політолог, письменник, викладач університету, соціолог, економіст, учасник міжнародних форумів |
| Галузь | міжнародні відносини |
| Alma mater | Гарвардський університет, Єльський університет, Чиказький університет і Середня школа Стайвесантd |
| Відомі учні | Френсіс Фукуяма і Джон Міршаймер |
| Знання мов | англійська |
| Заклад | Гарвардський університет і Колумбійський університет |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук |
| Magnum opus | The Third Wave: Democratization in the Late Twentieth Centuryd, Зіткнення цивілізацій і Who Are We? The Challenges to America's National Identityd |
| Партія | Демократична партія США |
| Мати | Dorothy Sanborn Phillipsd |
| У шлюбі з | Nancy Arkelyan Huntingtond |
| Нагороди | |
|
Життєпис ред.
Народився 18 квітня 1927 у Нью-Йорку. У віці 18 років на відмінно закінчив Єльський університет, в 23, відслуживши в армії і отримавши докторський ступінь в Гарварді, почав там викладати. За своє життя Гантінгтон узяв участь в роботі в цілому над 17 книгами, частину з яких він написав сам, а частину — в співавторстві з іншими вченими.
У «Зіткненні цивілізацій», виданій у 1996, передбачив, зокрема, майбутній конфлікт між Західним світом та Ісламським світом. Одне з основних посилань книги полягає в тому, що в майбутньому світі конфлікти матимуть не ідеологічну, а релігійну природу. За Гантінгтоном основний критерій розвитку — інституціоналізація. Високий рівень політичної інституціоналізації є основою політичної стабільності та стійкості у перехідних суспільствах.
Його концепція зіткнення цивілізацій активно дебатувалась стосовно воєн в Афганістані (2001) та в Іраку (2003).
Академічна кар'єра ред.
Викладав у Гарвардському університеті з 1950, згодом позбавлений посади в 1959. Разом з Збігнєвом Бжезинським, якому також було відмовлено в посаді, він переїхав до Колумбійського університету в Нью-Йорку.
У 1959-1962 працював доцентом Колумбійського університету, де був також заступником директора Інституту досліджень війни та миру. Згодом запросили повернутися в Гарвард, де він викладав з 1963 аж до своєї смерті.
Обраний членом Американської академії мистецтв і наук. Протягом 1965 Гантінгтон і Воррен Деміен Меншел стали співзасновниками та співредакторами Видання "Зовнішня політика". Гантінгтон залишався співредактором до 1977.
Його першою з головних книг стала «Солдат і держава: Теорія і політика військово-цивільних відносин» (1957), яка була сприйнята як вельми суперечливо після її публікації, але в даний час розглядається як найбільш впливова книга у сфері американських військово-цивільних відносин. Він став знаменитим після свого видання «Політичний порядок у мінливих суспільствах» (1968), роботи, яка кинула виклик загальновизнаній думці теоретиків модернізації, що економічний і соціальний прогрес буде виробляти стабільні демократії в недавно деколонізованих країнах.
Як консультант Державного департаменту США, а також у впливовій статті 1968 року в журналі закордонних справ, він виступав за концентрацію сільського населення Південного В'єтнаму в містах за допомогою стратегії килимових бомбардувань і дефоліації сільськогосподарських угідь і джунглів В'єтнаму, з тим щоб ізолювати В'єтконг.
| «Якщо "пряме застосування механічної і звичайної потужності" відбувається в такому масовому масштабі, щоб викликати масову міграцію із сільської місцевості в міста, основний принцип, що лежить в основі маоїстської доктрини революційної війни, більше не працює. Інспіровану маоїстами сільську революцію перебиває спонсорована американцями міська революція.» |
| —Журнал «Foreign Affairs», Vol. 46, № 4 (липень, 1968), с. 650 |
| «Бездумним чином Сполучені Штати у В'єтнамі шукають, чим же відповісти на їхню "національно-визвольну війну." Ефективна відповідь не лежить ні в прагненні до звичайної військової перемоги, ні в примарних теоріях і хитрощах військового поборювання повстанців. Такою відповіддю натомість була б вимушеня прискорена урбанізація і модернізація, яка швидко виведе країну в цьому питанні з фази, в якій сільський революційний рух може сподіватися генерувати достатню силу, щоб прийти до влади.» |
| —Журнал «Foreign Affairs», Vol. 46, № 4 (липень, 1968), с. 652 |
Він також був співавтором доповіді «Криза демократії: про керованість демократій», опублікованої Тристоронньою комісією у 1976.
У 1977 його друг Бжезінський, який був призначений радником з національної безпеки в адміністрації Джиммі Картера, запропонував йому стати координатором з планування безпеки від Білого дому у Раді національної безпеки. Він служив на цій посаді до кінця 1978.
Гантінгтон також продовжував викладати студентам до свого виходу на пенсію в 2007.
Вплив на світову політику ред.
Політичний порядок у мінливих суспільствах ред.
У 1968 році, коли війна Сполучених Штатів у В'єтнамі стає найбільш інтенсивною, Гантінгтон опублікував «Політичний порядок у мінливих суспільствах», де був критичний аналіз теорії модернізації, яка охопила велику політику США щодо країн, що розвиваються, протягом попереднього десятиліття.
Гантінгтон стверджує, що в ході модернізації, суспільства стають все більш складними і невпорядкованими. Якщо процес соціальної модернізації, яка продукує цей розлад, не супроводжується процесом політичної та інституційної модернізації, яка розвиває політичні інститути, здатні управляти стресом модернізації — результатом може стати насильство.
Протягом 1970-х років, Гантінгтон був радником урядів, як демократичних так і диктаторських. Протягом 1972 він зустрівся з представниками уряду Медічі в Бразилії; рік по тому він опублікував доповідь «Підходи до політичної декомпресії", застерігаючи від ризиків, пов'язаних з дуже швидкою політичною лібералізацією, запропонувавши поступову лібералізацію при сильній державі та владі партії, змодельованої на кшталт мексиканської Інституційно-революційної партії (ІРП). Після тривалого переходу, Бразилія стала демократичною в 1985 році.
У 1980-х, він став авторитетним радником південноафриканського режиму, який використовував його ідеї про політичний порядок для того, щоб виробити свою «загальну стратегію» реформування апартеїду і придушення зростаючого опору. Він запевнив правителів Південної Африки, що збільшення репресивної міці держави (яка в той час включала насильство з боку поліції, затримання без суду і тортури) може бути необхідним для здійснення реформи. Процес реформ, як він сказав своїй південноафриканської аудиторії, часто вимагає «лукавства, обману, фальшивих припущень і заплющування очей на деякі речі.» Таким чином, він підтримав проект своїх господарів щодо "реформування" апартеїду замість його усунення.
Гантінгтон часто згадував Бразилію як свій успіх, маючи на увазі свою роль у президентському зверненні 1988 року до Американської асоціації політичних наук, зазначивши, що політична наука відіграла скромну роль в цьому процесі. Критики, такі як британський політолог Алан Гупер, відзначав натомість, що сучасна Бразилія має особливо нестабільну партійну систему, в якій найкраще інституційно розвинена партія, Робінича партія Луїса Інасіу Лула да Сілви опинилась в опозиції до контрольованого переходу. Крім того, Гупер стверджує, що відсутність громадянської участі в сучасній Бразилії є результатом цього контрольованого зверху вниз процесу переходу політичної участі.
Третя хвиля ред.
У своїй книзі 1991 року «Третя хвиля: демократизація наприкінці двадцятого століття» Гантінгтон висунув аргумент, що починаючи з революції в Португалії протягом 1974 року, спостерігається третя хвиля демократизації, яка описує глобальну тенденцію, яка охоплює понад 60 країн по всій Європі, Латинській Америці, Азії й Африці, де відбулися в тій чи іншій формі зміни в напрямку більшої демократії. Книга Гантінгтона виграла в 1992 році Премію Ґрейвмеєра від Університету Луїсвіля.
Зіткнення цивілізацій ред.
У 1993 році Гантінгтон викликав великі дебати серед міжнародних теоретиків відносин з запитальною назвою «Зіткнення цивілізацій?», впливою, часто цитованою статтею в журналі "Foreign Affairs". У статті він стверджував, що після розпаду Радянського Союзу, іслам стане найбільшою перешкодою для домінування Заходу в світі. Наступна велика війна Заходу, як сказав він, неминуче буде з ісламом. Його опис після холодної війни геополітики і «неминучість нестабільності» контрастують з впливовим кінцем історії тези пропагованої Френсіс Фукуяма.
| Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (листопад 2016) |
Хантінгтон розширив "Зіткнення цивілізацій?" замовити довжину і опублікував його як Зіткнення цивілізацій в 1996 році статті та книги месторожде-, що після закінчення холодної війни конфлікт найбільш часто і бурхливо відбуваються через культурної, а не ідеологічних розбіжностей. Це, в той час як за часів холодної війни, стався конфлікт між капіталістичним Заходом і комуністичним блоком Сходу, тепер він був, швидше за все, відбуваються між основними світовими цивілізаціями, що ідентифікують сім, а можливо восьмий: (я) Західна, (II) Латинська американець, (III) Ісламська, (IV) Sinic (китайський), (v) індуїстська, (VI) православні, (VII) японську мову, і (VIII) Африки. Ця культурна організація контрастує сучасний світ з класичним поняттям суверенних держав. Щоб зрозуміти поточні і майбутні конфлікти, культурні тріщини повинні бути зрозумілі, і культурно-а не держава-повинно бути прийнято як причини для війни. Таким чином, західні країни втратять переважання, якщо вони не в змозі визнати непримиренний характер культурної напруженості. Хантінгтон стверджував, що після закінчення холодної війни зрушення в геополітичній організації і структури вимагає Захід зміцнити себе в культурному відношенні, шляхом відмови від нав'язування свого ідеалу демократичного універсалізму і його безперервної військової інтервенціонізма. Підкреслюючи цю точку зору, Хантінгтон писав в розширенні 1996 року, "В світі, що розвивається етнічних конфліктів і цивілізаційного зіткнення, Західна віра в універсальність західної культури страждає трьома проблемами: це брехня, це аморально, і це небезпечно."
Ідентифікація західної цивілізації із західним християнством (католицько-протестантської) не оригінальна ідея Хантінгтона, це було досить традиційним західним думкою і підрозділи до епохи холодної війни.
Критики (наприклад, статті в Le Monde Діпломатік) називаємо Зіткнення цивілізацій теоретичної легітимації американської викликаних західної агресії проти Китаю і в світі ісламських і православних культур. Інші критики стверджують, що таксономія Хантінгтона є спрощеним і довільним, і не враховує внутрішньої динаміки і партизанських напруженості всередині цивілізацій. Крім того, критики стверджують, що Хантінгтон нехтує ідеологічної мобілізації еліт і нездійсненних соціально-економічних потреб населення як реальних причинних факторів водіння конфлікт, що він ігнорує конфлікти, які не дуже добре вписуються в цивілізаційних кордонів, визначених ним, і вони стверджують, що його нова парадигма не що інше, як реалістичне мислення, в якому "держави" став замінений «цивілізацій». Вплив Хантінгтона на політику США можна було порівняти з, що спірних релігійних теорій британського історика Арнольда Тойнбі про азіатських лідерів під час початку двадцятого століття.
The New York Times некролог на Семюель Хантінгтон зазначає, проте, що його "акцент на древніх релігійних імперій, на відміну від держав або етнічних груп, [як джерела глобального конфлікту] отримав ... більше облатки після терактів 11 вересня."
Хантінгтон писав, що Україна може розділити по культурній лінії між більш католицької Західної України і православної Східної України:
Хоча державником підхід висуває на перший план можливість російсько-української війни, цивілізаційний підхід зводить до мінімуму, що і натомість висуває на перший план можливості України розщеплення навпіл, поділ яких культурні фактори призводять б один, щоб передбачити, може бути більш сильним, ніж у Чехословаччині, але далеко менш кривава, ніж у Югославії.
Хто ми і імміграції
Остання книга Хантінгтона, Хто ми? Виклики американській національній ідентичності, був опублікований в травні 2004 р Його тема сенс американської національної ідентичності та можливої культурної загрози, яку представляє для нього великої латиноамериканської імміграції, який Хантінгтон попереджає, може "поділити Сполучені Штати на два народи, дві культури і дві мови ".
Інше
Хантінгтон приписують винахід фразу Давос Людина, посилаючись на глобальних еліт, які "практично не потребують національної лояльності, розглядають національні кордони як перешкоди, які, на щастя, зникають, і побачити національні уряди як залишки з минулого, чия єдина корисна функція полягає в полегшенні глобальні операції еліти". Фраза відноситься до Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Швейцарія, де лідери світової економіки зустрічаються.
Протягом 1980-х років, південноафриканський апартеїд уряд P.W. Бота ставали все більш стурбовані безпекою. За порадою Хантінгтона, уряд Боти створила потужний апарат державної безпеки, щоб "захистити" держави від очікуваного підйому політичного насильства, що реформи, як очікується, викличе. У 1980-ті роки стали періодом значних політичних хвилювань, коли держава стає все більш домінує коло Боти генералів і начальників поліції (відомий як securocrats), яким вдалося різні держави з надзвичайних ситуацій.
Національна академія наук суперечок
У 1986 році Хантінгтон був номінований на членство в Національній академії наук. Вся академія голосування по номінації, хоча багато вчених не були знайомі з кандидатом. Професор Ленг, математик з Єльського університету, порушується цей виборчий статус-кво, оскаржуючи призначення Хантінгтона. Ланг агітував для інших, щоб заперечувати членство в Хантінгтон, і врешті-решт вдалося; Гантінгтон був двічі номінований і двічі відхилений. Детальний опис цих подій була опублікована в Ланга "Academia, журналістика і політика: Приклад: The Huntington Дело"., Який займає перші 222 сторінок його книги 1998 Виклики
Ланг був натхненний працях математик Ніл Köblitz, який звинуватив Хантінгтон в нецільовому використанні математики та участь в лженауки. Ланг стверджував, що Хантінгтон спотворюється історичний рекорд і використовував псевдо-математику, щоб зробити його висновки здаються переконливими. Як приклад він використовував тисячу дев'ятсот шістдесят вісім книга політичного порядку Хантінгтона в мінливих суспільствах, в яких Хантінгтон стверджував, що Південна Африка була «задоволеною суспільство» в 1960-ті роки. Ланг не вірив висновок, тому він дивився на те, як Хантінгтон обґрунтував це твердження і прийшов до висновку, що він використовував метод, який просто не діє. Lang підозрював, що він використовував неправдиві псевдо-математичний аргумент, щоб дати аргументи, які він хотів виправдати більший авторитет. Це було, сказав Ланг, "тип мови, який дає ілюзію науки без будь-якої з його сутності." Ланг документи свої звинувачення в його книзі виклики.
Прихильники Хантінгтона включені Герберт А. Саймон, 1978 лауреат Банку Швеції премії в галузі економічних наук в пам'яті Альфреда Нобеля. Математична Інтеллідженсер запропонував Саймон і Köblitz можливість взяти участь в письмовому дебатах, які вони прийняли.
протуберанець Хантінгтона як професор Гарвардського університету і директор (як і тоді) з Гарвардського центру з міжнародних справ привело до значного охоплення його переможеною призначенням на NAS за допомогою засобів масової інформації, в тому числі The New York Times і The New Republic.
Вибрані праці ред.
- The Soldier and the State: The Theory and Politics of Civil-Military Relations (1957)
- The Common Defense: Strategic Programs in National Politics (1961)
- Political Order in Changing Societies (1968)
- American Politics: The Promise of Disharmony (1981)
- The Third Wave: Democratization in the Late Twentieth Century (1991)
- The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order (1996)
- Who Are We? The Challenges to America's National Identity (2004)
Джерела ред.
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Самуель Гантінгтон |
- Кутуєв П.В. Концепції розвитку та модернізації: еволюція дослідницьких програм соціологічного дискурсу. – К.: Сталь, 2005. – С.99-147.
- http://mirslovarei.com/content_pol/XANTINGTON-SAMUJEL-1927-3526.html
- The Crisis of Democracy, by Samuel Huntington
- Sam Huntington discusses "Who Are We? The Challenges to America's National Identity" with Jenny Attiyeh on Thoughtcast
- , available to (freely) registered users. Among the writers are a number of eminent scholars of immigration and Latin American studies.
- Professor Edward Said's critique of Huntington's 'Clash of Civilizations' theory.
- that criticizes the impact of Huntington's advice during the transition process on the quality of democracy in Brazil.
- "Your New Enemies" by Said Shirazi — A leftist critique of Huntington.
- "Interview with Sam Huntington" by Amina R. Chaudary — A 2006 Interview with Islamica Magazine
- A Critique of Clash of Civilization by the late Edward Said
-
- Michael C. Desch. 1998. "Soldiers, States, and Structures: The End of the Cold War and Weakening U.S. Civilian Control." Armed Forces & Society. 24(3): 389-405.
- Michael C. Desch. 2001. Civilian Control of the Military: The Changing Security Environment. Baltimore: Johns Hopkins University Press.
- Peter D. Feaver. 1996. “An American Crisis in Civilian Control and Civil-Military Relations?” The Tocqueville Review. 17(1): 159.
- Joseph Lelyveld, Move Your Shadow (New York, 1985), 68-9; Shula Marks and Stanley Trapido, "South Africa Since 1976: an historical perspective," in Shaun Johnson, ed., South Africa: No Turning Back (London, 1988), 28
- http://contemporarythinkers.org/samuel-huntington/
- see Richard E. Rubenstein and Jarle Crocker (1994): Challenging Huntington, in: Foreign Policy, No. 96 (Autumn, 1994), pp. 113–28
- Samuel P. Huntington of Harvard Dies at 81, The New York Times, December 27, 2008
- "Testing Huntington in Ukraine". European Tribune.
- Davos man's death wish, The Guardian, 3 February 2006
- Fox, William; Fourie, Marius; Van Wyk, Belinda (1998). Police Management in South Africa. Juta and Company Limited. p. 167.
Література ред.
- О. Лісничук . Гантінґтон (Huntington) Самуель Філіпс // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.128 ISBN 978-966-611-818-2.
Примітки ред.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119541807 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- http://www.telegraph.co.uk/news/obituaries/3999461/Samuel-Huntington.html
- SNAC — 2010.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Geni.com — 2006.
Посилання ред.
| Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (листопад 2016) |