Федір Васильович Рідигер (нар. грудень 1783 — пом. 11 червня 1856) — російський військовий діяч, граф, генерал-ад'ютант.
| Рідигер Федір Васильович | |
|---|---|
| Народився | грудень 1783 Мітава, Курляндія |
| Помер | 11 червня 1856 (72 роки) Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Учасник | Наполеонівські війни, Війна четвертої коаліції, Російсько-шведська війна, Французько-російська війна 1812, Війна шостої коаліції, Російсько-турецька війна 1828–1829, Листопадове повстання 1830—1831, Краківське повстання 1846 і Придушення Угорського повстання (1848—1849) |
| Роки активності | з 1799 |
| Посада | член Державної ради Російської імперії[d] |
| Військове звання | Генерал від кавалерії |
| Конфесія | лютеранство |
| Рід | Rüdigerd |
| Батько | Jakob Wilhelm Rüdigerd |
| Нагороди | |
|
Бойову кар'єру розпочав у війну з Наполеоном 1806—1807 років; брав участь у війні зі Швецією у 1808—1809 роках, був поранений в бою біля кирки Корстула.
Під час російсько-французької війни 1812 року, перебуваючи в армії Вітгенштейна, командував Гродненським гусарським полком; з відзнакою брав участь у боях при Друї, Клястицях, Полоцьку і Чашниках. У 1813 році, перебуваючи в корпусі Клейста, бився при Люцені і Бауцені. У 1814 році був при взятті Парижа.
У 1828 році під час війни з Туреччиною перейшов через Дунай (біля Сатунова) на чолі російського авангарда і примусив Кюстенджі до капітуляції. У бою під Базарджиком розбив восьмитисячний турецький кінний загін. Восени 1828 року отримав посаду командувача 7-м піхотним корпусом і брав участь у всіх вважливих битвах кампанії 1829 року, по закінченні якої був призначений начальником військ у Молдавії.
Під час Польської війни 1831 року успішно діяв проти Дверницького на Волині (бій під Боремлем), проти Ромаріно і Ружицького в Люблінському воєводстві і на лівому березі Вісли.
Коли в 1846 році в Кракові сталися заворушення, був поставлений на чолі російської загону, що зайняв це місто разом з прусськими та австрійськими військами.
У 1847 році отримав титул графа.
Під час придушення Угорського повстання 1849 року, командуючи російським авангардом, невідступно переслідував угорського головнокомандувача Гергея і змусив його до капітуляції під Вілагошем.
У 1850 році призначений членом Державної ради, в 1855 році — головнокомандувачем гвардійським і гренадерського корпусами, пізніше — головою комісії для поліпшень по військовій частині.
Література Редагувати
- Майков П. Ридигер, Федор Васильевич // Русский биографический словарь : в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.
- Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 533. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо)
- Шилов Д. Н., Кузьмин Ю. А. Члены Государственного совета Российской империи. 1801—1906: Биобиблиографический справочник. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2006. — ISBN 5-86007-515-4